Розвиток методики навчання біології в XX ст

У 1923 р. російською Вченою Радою затверджено нову єдину державну навчальну програму, в якій центральне місце відводилося трудовому навчанню. На підставі цієї програми було складено робочу групу для учнів. Навчальний матеріал у програмі та в робочій книзі об'єднувався в «комплекси». Наприклад, у тему «Сільськогосподарські сировина» входив матеріал про велику рогату худобу, корисних і шкідливих комах, риб, бавовник тощо. Не було логічного зв'язку між елементами біологічних знань.

Із цього випливає, що біологія як навчальний предмет була вилучена зі школи, а тому вчителі не могли забезпечувати учням систематичних знань про життя тварин, їхню будову, розвиток, розмноження. Навіть у пояснювальній записці до розглядуваної програми вказувалося: Не чиста наука, не систематичні знання, не теоретичні курси нам потрібні в трудовій школі». Згодом, під час розбудови нової радянської школи, цей підхід до організації навчально-виховної роботи було узгоджено.

Російські методисти Б. Є. Райков і В. Ф. Наталі рекомендували вчителям проводити на уроках лабораторно-практичні роботи, а Б. В. Всетський, навпаки, критично оцінював лабораторний метод навчання й Пропагував «пошуковий». Ця дискусія відвернула увагу від розробки Нового змісту навчальних програм, що позначалося на якості викладання біології в школі.

З ініціативи й під керівництвом російських методистів почали видаватися методичні журнали на допомогу вчителям: «Природознавство в ШКОЛІ» за редакцією Б. Є. Райкова, «Екскурсійна справа» (1921—1924) за редакцією І. І. Полянського й В. М. Шимкевича, «Листи біостанції юних натуралістів» (1924) за редакцією Б. В. Всесвятського, «Жива природа», «Досліджуйте природу» та ін. У них містилися цінні поради вчителям, як долати труднощі в навчальному процесі.

Крім журналів, видавалися методичні посібники, зокрема «Позакласні біологічні екскурсії» Б. М. Завадовського, «Уроки з природознавства» К. П. Ягодовського, в яких розглядалися питання навчання біології.

Хоча радянська школа нагромадила певний досвід роботи за комплексними програмами, проте головна мета шкільної біологічної освіти не реалізовувалася, оскільки не було предметних навчальних програм з основ біології. Тому педагогічна громадськість вимагала запровадження в школі предметного навчання. Вчені-методисти, вчителі чинили активний спротив проявам формалізму в навчанні, що сприяло підвищенню ефективності навчально-виховного процесу, який відбувався на уроках, у куточку живої природи, на пришкільній земельній ділянці, під час екскурсій, у позашкільних установах.

На початку 1925 р. в Києві вчителі природознавства, біології створили на громадських засадах біостанцію, яку влітку того ж року за розпорядженням Народного комісаріату освіти України було перетворено на Педагогічну біостанцію — єдину в Україні науково-педагогічну установу, що працювала без державних дотацій. Ця біостанція організовувала педагогічну, методичну й наукову роботу відповідно до потреб шкільної природничої освіти України.

Педагогічні працівники біостанції, відмовившися від сліпого наслідування Московської біостанції імені К. А. Тімірязєва, намітили такі напрями роботи:

вивчення, нагромадження й поширення передового досвіду;

щорічне підвищення кваліфікації шкільних учителів природознавства;

організація й проведення екскурсійної роботи;

організація ботанічного, агробіологічного, зоотехнічного та інших відділів;

створення дослідно-показових городів, садів, ділянок різних культур, насінництва, тваринництва;

створення природничого музею;

вивчення теорії і практики екскурсійної справи;

забезпечення зв'язку зі школою;

стороння лабораторій із залученням до роботи в них висококваліфікованих спеціалістів, учених; поширення природничо-історичних колекцій, приладів.

В усіх округах України видавалися спеціальні бюлетені, в яких висвітлювався передовий досвід проведення уроків із біології, організація екскурсій. У багатьох областях, зокрема Київській, Волинській, Кам'янець-Подільській, під керівництвом учителів створювалися гуртки юних пасічників, шовківників, ентомологів, рибоводів, тваринни, Учні вивчали тварин у куточку живої природи, на екскурсіях, вели дослідну роботу. В сільській школі значне місце відводилося суспільно корисним заходам, мета яких полягала насамперед у сприянні піднесенню сільського господарства.

Великого розмаху набрав юннатівський рух, який по суті був однієї з ланок, яка зближувала школу з практикою; і офіційні програми, (І навчальна література в цьому відношенні йшли слідом за юннатівськими станціями. Важливу роль відіграла київська станція юних натуралістів: школярі залучалися до боротьби зі шкідниками садів, городі селянських господарств Літинського, Хмельницького, Калинівського та багатьох інших районів Вінницької, Житомирської областей.

Нове про педагогіку:

Загальні питання методики розв’язування складених задач
Важливим елементом задачі, що дає змогу досягти мети, є розв’язування. Розв'язування задачі — це «процес перетворення її умови, який здійснюється на основі знань з тієї галузі, до якої належить задач ...

Мистецтво спілкування, як основний елемент виховного процесу
«Сама велика розкіш у світі – розкіш людського спілкування» - писав А.Екзюпері. Його основи закладаються в сім’ї, перші емоції, перші слова, азбука міміки , вміння впізнавати людей, їх настрій. Посту ...