Соцільно-педагогічна робота з молодіжними об’єднаннями як педагогічна проблема

Педагогіка і освіта » Особливості роботи соціального педагога з молодіжними організаціями і неформальними об’єднаннями » Соцільно-педагогічна робота з молодіжними об’єднаннями як педагогічна проблема

Молодіжний рух як форма вияву соціальної активності молодого покоління є найефективнішим механізмом взаємодії нових поколінь з суспільством. В рамках молодіжного руху молода людина не лише проходить соціалізацію, здобуває необхідний досвід, але і самореалізується. Ці рухи є осередком формування локальних молодіжних культур та стилів життя, що пізніше, зазнавши певних модифікацій, поширять свій вплив на культуру та спосіб життя суспільства в цілому. Такі дослідники, як М. Головатий, В. Головенько, Н. Дупак, К. Журба, Я. Цехмістер та інші, розглядали основні тенденції формування молодіжних організацій і неформальних об’єднань у нашій країні. Молодіжні рухи виникають у процесі соціально-економічного та соціально-політичного розвитку суспільства і їх зміст та форма діяльності значною мірою відбивають соціокультурну, історичну, демографічну, політичну та інші специфіки кожної окремої країни, кожної окремої ситуації. Окрім організуючої ролі в процесі взаємодії молоді зі старшими поколіннями, молодіжні рухи є і практичними засобами, що відкривають канали комунікації всередині одного покоління, виявляючи та репрезентуючи його інтереси перед суспільством в цілому. Вони є не просто найбільш ефективним засобом привернути увагу “дорослого” суспільства до потреб молоді — вони є інструментом пристосування суспільства до цих потреб. На думку В. Головенько молодіжні рухи та неформальні ініціативи створюють обличчя суспільства, яким воно стане за їхньої зрілості, експериментують з соціальними моделями, обираючи найбільш відповідні новим культурним цінностям та способам спілкування.

І оскільки об’єктивні економічні, технологічні, політичні зміни неймовірно прискорили пристосування, що зовсім нещодавно було дуже й дуже помірним, дослідження процесу становлення молодіжного руху в його організованій та неформальній формі стало нагальним питанням суспільної науки. Особливо актуальним є вивчення процесу формування та становлення молодіжного руху в країнах перехідного періоду, зокрема в Україні.

Загалом процеси переходу від тоталітаризму до плюралістичної демократії, розвитку ринкових відносин, трансформації соціальних структур суспільства, посилення процесів соціальної диференціації створюють оптимальні умови для виникнення в середовищі молоді широкого спектру найрізноманітніших громадсько-політичних рухів, організацій, об’єднань та неформальних ініціатив. В українському суспільстві тривають процеси подальшої соціальної диференціації та виокремлення політико-економічних та культурних інтересів конкретних соціальних верств та соціально-демографічних груп населення. Відповідно, паралельно з цим процесом відбувається активне формування і трансформація молодіжного руху України в його організованій та неформальній формі. Тож Україна є одним з найпоказовіших суспільств для дослідження згаданих процесів. Перехід від тоталітарного до демократичного суспільства — це спільний для більшості країн колишнього СРСР процес. Всі вони успадкували від СРСР не лише соціально-класову структуру, але й цілий комплекс проблем, пов’язаних із політичною системою, політичною, правовою та економічною культурою [29, с. 60]. Особливості ж молодіжного руху окремих країн, особливо організованого, визначаються значною мірою сутністю політичної системи та адаптацією державної політики до потреб молоді. Від цього залежить векторність молодіжної ініціативи, ступінь її радикалізму та безкомпромісності; кількість молодіжних організацій та їх політизованість; поширення неформального руху та рівень девіацій в молодіжному середовищі.

Досвід України щодо діяльності молодіжних рухів можна використовувати як базовий для дослідження соціальних процесів у посттоталітарних країнах загалом, оскільки вона за більшістю визначальних показників справді тримається посередині відносно всіх інших подібних суспільств. Від когось відстає, когось випереджає, проте не втрачає характерних рис, притаманних всій категорії суспільств, які долають тоталітарну спадщину. Тож зараз, коли політична система України вступила в нову фазу розвитку, за якої демократичні інституції поступово закріплюють свої позиції, підвищується рівень політичної культури всього населення і молоді зокрема, збільшуються можливості для розвитку молодіжної ініціативи, самореалізації молодого покоління, вона все ще може слугувати зразком розвитку подій в суспільствах такого типу. Але найбільш цікавою для детального дослідження її робить своєрідне “буферне” становище між європейським та пострадянським простором (цю роль не можуть виконувати ані країни Балтії, ані інші, що їх соціальна структура не зазнала глобальної тоталітарної реконструкції). Тож всі процеси, які беруть участь у зміні соціуму, самих його основ, тим більше загострюються, що робить їх наочнішими та зручнішими для спостереження та аналізу . На думку М. Головатого молоді покоління України, їх становлення та діяльність протягом останнього десятиріччя обрані об’єктом дослідження через те, що саме в цей час відбувалось активне формування особливого, перехідного типу суспільства. На межі між тоталітарною та демократичною системою саме в ці роки формувались специфічні інститути “кризового” суспільства. Оскільки стан кризи притаманний на тому чи іншому етапі всім суспільствам, тим важливіше дослідити процеси, що відбуваються у цей період. За умов, коли криза трансформує закономірності функціонування соціальної, економічної, політичної, культурної сфер в нашій державі, основні стадії цих процесів стають рельєфнішими, відповідно, загальні та часткові теорії, які на них ґрунтуються, з великою ймовірністю будуть в цілому вірними для всіх суспільств з більш-менш схожими характеристиками. Одним із визначальних факторів суспільних змін є становлення і розвиток молодіжного руху в його організованих та неформальних видах. Як вже вказувалось, специфічні знання про молодь, її соціальну активність,молодіжні рухи та ініціативи почали формуватись в часи індустріальної революції. Проте першим справді серйозним імпульсом до розвитку цієї сфери знань про суспільство стало конституювання соціології як самостійної науки. Таким чином, наприкінці 60-х з’ясувалося, що старше покоління є чужим для молодих, а про нове покоління нічого не відомо. Відбувся розрив між поколіннями, і старші опинилися перед фактом, що вони не мають уяви про потреби, запити та ідеали своїх дітей. Отже, наша робота присвячена з’ясуванню основ соціально-педагогічної роботи з молодіжними рухами і організаціями. Тож розглянемо основні характеристики неформальних молодіжних груп та їхню соціально-педагогічну діагностику.

Нове про педагогіку:

Програма логопедичної роботи з дітьми із комплексними порушеннями в умовах соціально-реабілітаційного центру
Центральною фігурою в логопедичній роботі є вчитель-логопед, який володіє системою теоретичних і практичних професійних знань виявлення, попередження й подолання порушень мовлення. Логопед повинен ве ...

Поняття про правила навчання
У навчальному процесі, як і в будь-якому іншому, діють закономірності й закони, врахування яких робить ці процеси ефективними. Наприклад, у дорожньому русі керуються правилами й приписами, дотримання ...

Навігація по сайту

Copyright © 2018 - All Rights Reserved - www.ipedahohika.com