Психологічні особливості невербальної поведінки та комунікації

Педагогіка і освіта » Емоційна експресивність у невербальній поведінці вчителя » Психологічні особливості невербальної поведінки та комунікації

Сторінка 1

Поряд із словесними (вербальними) засобами спілкування велике значення в педагогічній діяльності мають і невербальні засоби. Вони доповнюють та підсилюють взаємодію спілкування. З огляду на це, їх необхідно застосовувати не ізольовано, а з урахуванням контексту, оскільки невербальне спілкування має такі форми самовиразу, які не спираються на слова та інші мовні символи. Мова невербального спілкування – це «мова» жестів, інтонації, паузи, рухів тіла тощо.

Виключно важливим елементом спілкування є в педагогічній діяльності візуальний контакт «викладач-учень». Він допомагає регулювати увагу учнів, робити зауваження без слів, контролювати хід проведення уроків.

Техніка публічного мовлення, як і мова в цілому, підпорядкована до ідеї, думки, змісту уроку. В процесі викладання вираз обличчя вчителя, його жести, інтонація, тембр голосу, швидкість мови використовують як засоби мовної виразності, засоби впливу на клас.

У соціально-психологічних дослідженнях до невербальних засобів спілкування найчастіше відносять усі рухи тіла, інтонаційні характеристика голосу, тактильні впливи, просторову організацію спілкування Найбільш виразними й дійовими серед невербальних знаків, якими користується вчитель у своїй професійній діяльності, є інтонація, міміка й жести. Усі ці немовні знаки є комунікативно значущими. Будучи проявами внутрішніх мотивів і реакцій людини, вони виконують емоційно-експресивну функцію спілкування.

У процесі комунікації невербальні засоби спілкування можуть заміщати словесну інформацію, дублювати її, однак частіше виникає ефект доповнення змісту повідомлення, підсилення впливу: міміка й жести, комунікативна, тональність і мелодика мовлення підсилюють його виразність.

Не всі компоненти «мови» невербальних знаків є однаково важливими в професійній діяльності вчителя. На думку науковців, однією з найменш важливих для педагога складових невербальної системи є «проксеміка» – просторове розташування комунікантів, однак і про неї не можна забувати. Дистанція, що виявляється оптимальною для комунікації, в різних ситуаціях спілкування змінюється. Антропологи вживають термін «особиста територія», що означає простір, який людина вважає своїм, ніби він є продовженням її фізичного тіла, тобто це відстань, на якій людина намагається триматися від інших для того, щоб почуватися комфортно.

Традиційно виділяють чотири зони особистої просторової території людини:

Інтимна зона (від 15 до 46 см) – порушення її сприймається людиною боляче. На таку дистанцію можуть наближатися тільки люди, що знаходяться в тісному емоційному контакті (подружжя, мати й дитина).

Особиста зона (від 46 см до 1,2 м) – відстань руки, протягнутої для рукостискання. Така відстань оптимальна при розмові з товаришем. Учитель повинен пам’ятати, що порушення цих двох зон людиною. яка не має на це права, викликає у партнера по комунікації негативну реакцію, яка не може не заважати продуктивному спілкуванню.

Зона соціального спілкування (від 1,2 м до 3,6 м) – відстань найбільш прийнятна для соціально-побутового й ділового спілкування (з колегами тощо).

Суспільна зона (від 3,6 м і більше).

Ще один компонент мови невербальних знаків – це кінесика – мова рухів тіла, зовнішнього вигляду вчителя, його пози, жестів. Традиційно розрізняють:

індивідуально-фізіологічні особливості, зумовлені насамперед темпераментом людини;

прояви сформованої манери спілкування, манери вдягатися, робити зачіску й т.п.;

безпосередні рухи тіла людини, зумовлені ситуативно, схарактеризувати які дозволяє існування універсального коду комунікативних знаків.

Учителю необхідно просто знати й враховувати свої індивідуальні особливості: стримувати прояви агресії, гарячковості, контролювати жести невпевненості чи непоступливості й т. ін. На особливу увагу заслуговує третя група знаків мови рухів тіла – порухи, ситуативно обумовлені й насамперед жести.

Жести (від. лат. gesta – діяння) – виражальні рухи голови, тіла, рук є важливим засобом підсилення виразності читання, мовлення. Жести зближують читця, мовця зі слухачами, але надумані, вони можуть навпаки, призвести до повного розриву зв’язку читця зі слухачами, навіть викликати подив, а то й сміх. Жестикуляція вчителя відрізняється від виражальних рухів людини характерних для повсякденної поведінки, насамперед комунікативною виправданістю. Для того, щоб уміти контролювати свої жести, необхідно знати їх класифікацію. За приналежністю жести поділяються на фізіологічні, не пов’язані безпосередньо з процесом читання, мовлення, й комунікативно значущі. Перші пов’язані з фізичним станом людини, другі причетні до цілеспрямованого мовлення й служать допоміжним засобом виразності. Всі жести класифікують за структурою (прості, складні, складені), за характером створення (вказівні, зображальні, символічні, ритмічні, емоційні або психологічні), за їх співвідносністю з вербальними засобами спілкування. Детальніше розглянемо останню класифікацію, в якій виділяють три групи жестів:

Страницы: 1 2 3

Нове про педагогіку:

Навчальна програма семінару "Формування здорового способу життя"
Обсяг курсу: 72 години, в тому числі 46 - лекції, 12 - семінари, 12 - тренінги і практикуми, 1 - анкетування, 1 - залік. Форма викладання: лекції, семінари, тренінги, практичні заняття. Мета курсу: н ...

Пошук шляхів удосконалення дидактичної гри як методу навчання молодших школярів: актуальні проблеми і знахідки
Слід зазначити, що гра - це, як правило, переживання, тому найбільш активною під час гри стає емоційна сфера. Подібно до того, як під час перегляду захоплюючого фільму глядачі стають причетними до йо ...

Навігація по сайту

Copyright © 2018 - All Rights Reserved - www.ipedahohika.com