Поняття емоційної експресивності та ступінь його дослідження в психологічній літературі

Психологічні дослідження емоційно-експресивної поведінки людини набувають особливого значення саме тепер, коли вивчення різних форм досягнення успіху у будь якій діяльності людства набуває самих поширених значень. Адже через цю категорію розпізнається емоційний стан людини, та скрита інформація її поведінки.

У дослідженнях емоційності як риси темпераменту, початих з ініціативи Б.М. Теплова й В.Д. Небилицина й проведених надалі О.Є. Ольшанніковою, вона розглядається як одна з фундаментальних характеристик індивідуальності й трактується як комплекс індивідуально-стійких властивостей, що відбивають особливості виникнення й протікання емоційних переживань. Найважливіші параметри емоційності − якісні (знак і модальність переживання).

Аналіз процесів емоційної експресії дозволяє виявити їхню неоднорідність і виділити, принаймні, два головні елементи їхньої структури: процеси вираження емоції (функціональна система, що реалізує моторні акти) і процеси контролю за цим вираженням (функціональна система, що здійснює корекцію цих актів: посилення, ослаблення або їхню заміну іншими). Така структура обумовлена функцією процесів емоційної експресії і особливостями їхнього розвитку.

Відповідно до подань сучасної психології, основною функцією емоційної експресії є функція засобу спілкування, засобу невербальної комунікації. Здатність використання емоційної експресії як засіб спілкування розвивається в процесі онтогенезу. З віком виникає й збільшується відрив вираження емоцій від їхнього переживання, здійснюваний за рахунок розвитку функції контролю за емоційною експресією.

Невербальні або експресивні засоби комунікації, стан людей, їхні стосунки, наміри, особливості характеру, які виявляються у міміці, жестах, позах, ході, манері триматися, навіть у дистанції, на якій знаходяться один від одного індивіди, що спілкуються, вираз їх очей.

Оскільки емоції - це психофізіологічний феномен, тому про виникнення переживання людини можна робити висновки: 1) за самозвітом людини про пережитий нею стан; 2) за характером зміни вегетативних показників (за частотою серцевих скорочень, артеріальним тиском, частотою подиху тощо); 3) за психомоторикою: мімікою, пантомімікою (позою), руховими реакціями, голосом тощо.

Експресія виражається через мовні, мімічні, пантомімічні, жестикуляційні засоби, а також через увагу до своєї зовнішності. Найбільшу здатність виражати різні емоційні відтінки має обличчя людини. Ще Леонардо да Вінчі говорив, що брови й рот по-різному змінюються, коли є різні причини плачу, а Л.М. Толстой описував 85 відтінків виразу очей і 97 відтінків усмішки, що розкривають емоційний стан людини (стримана, натягнута, штучна, сумна, презирлива, сардонічна, радісна, щира тощо).

Я. Рейковський зазначає, що на формування мімічного виразу емоцій впливають три чинники:

вроджені видотипові мімічні схеми, які відповідають певним емоційним станам;

набуті, соціалізовані способи вияву емоцій, довільно контрольовані;

індивідуальні експресивні особливості, які надають видовим і соціальним формам мімічного виразу специфічні риси, властиві лише даному індивідові.

Найчастішими мімічними патернами, які виявляються, є усмішка (при задоволенні) і «кисла міна» (при відразі). П. Екман і В. Фрізен виокремлюють три види усмішок дорослої людини: щиру, нещиру й нещасну, жалібну.

Нове про педагогіку:

Система уроків по вивченню творчості Гоголя та повісті „Тарас Бульба”
1-й урок присвячується підготовці учнів до сприйняття художнього тексту, тому приводимо зміст та методичний коментар починаючи з 2-ого уроку. У процесі роботи над художнім текстом учитель буде деталі ...

Принципи єдності навчання, виховання і розвитку
Принцип єдності навчання і самонавчання, виховання і самовихо­вання, розвитку і саморозвитку охоплює такі вимоги: Ніякої роботи ніколи не виконувати за учня, якщо він може ви­конати її сам. Ця вимога ...