Еволюція поглядів на проблему престижу та характеру педагогічної праці

Аналізуючи наукові джерела педагогіки, варто відзначити систему освіти у древньому Римі. Визначними постатями тут виступають Марк Фабій Квінтіліан (основоположник педагогічної літератури), Катон Старший та Цицерон. Система включала наступні етапи: сімейне виховання (від народження до семи років); елементарна школа (від 7 до 12 років), яка передбачала навчання хлопчиків і дівчаток читанню, письму, лічбі. Знайомили з законами держави; граматична школа (від 11 до 12-15 років). Передбачалося вичення латинської і грецької мови та літератури (грамматики, поетики, стилістики на основі творів гомера, Вергілія), здійснювалося формування «досконального оратора»; І останній етап – школа ритора (від 15 до 20 років), де вивчали риторику, філософію, правознавство,грецьку мову, математику, музику, ораторське мистецтво .

У середні віки педагогічна теорія втратила прогресивну спрямованість античних часів. Педагогічні ідеї філософів-богословів мали релігійне забарвлення і були пронизані церковною догматико.

В цей період основними типами виховання та освіти були: церковне виховання (монастирські, соборні та парафіальні школи); лицарське виховання (призначене для дітей світський феодалів); міське бюргерське та практичне (призначене для бідного населення). Окремим було виховання жінок . У XII ст. виникають нові освітні заклади – університети.

Взагалі варто зазначити. Що педагогічна думка в епоху середньовіччя була пронизаною духом релігійної ідеології.

Цікавим, насиченим культурними подіями, високим підйомом у науці, літературі, мистецтві була епоха відродження (XIV- XVI ст.). Характерною рисою цього періоду є гуманізм. Гуманістична педагогіка характеризується повагою до дітей, запереченням фізичних покарань, прагненням до удосконалення здібностей дітей. Італійський педагог Вітаріно де Фельтре, який створив школу «Будинок радості», якою уславився як «батько гуманності» і як перший учитель нового типу.

Французький мислитель-гуманіст, Мішель Монтень. У творі «Досліди» виступив проти схоластичного зубріння у навчанні, пропагував розвивати у дітей критичне мислення. Особливу роль відводив моральному вихованню, яке слід здійснювати прикладом і моральним вправлянням. Також не варто забувати таких яскравих постатей того часу як Франсуа Рабле, який пропонував будувати навчання на зацікавленості дитини навколишнім середовищем; Еразма Роттердамського, якому належить книга «Молодим дітям наука», де міститься 600 правил, важливих для юнацтва.

XVII ст., з якого традиційно починають відлік Нового часу, визначній мірі зберіг соціально-економічні особливості духовного життя середньовіччя. Цей період характеризується оформленням педагогіки в самостійну науку. Формування теоретичної педагогіки пов’язано з іменем Яна Амоса Коменського. Він першим у світі теоретично обґрунтував весь комплекс основних питань, які в сукупності визначають педагогіку як науку, зібравши і переробивши у своїх творах весь досвід попереднього розвитку теорії і практики навчання і виховання підростаючого покоління.

Не варто забувати, ще про одну визначну постать цього періоду – Дж. Локка, який першим в історії розробив нову, що ґрунтується на світських началах, систему виховання підростаючого покоління. Саме він сконцентрував своїзусилля на теорії виховання джентельмена- людини впевненої в собі, що поєднує широку освічченість з діловими якостями, вишуканість манер з міцністю моральних перконань.

В Україні відбувалися ті самі процеси народження педагогіки в надрах філософської думки. З часів Київської Русі до нашого часу дійшли настановні твои з виховання: збірник законів «Руська правда» Ярослава Мудрого, «Повчання Володимира Мономаха». Вершиною української народної педагогіки сучасні дослідники вважають козацьку педагогіку, яка в собі «національну психологію, характер, правосвідомість, мораль та інші компоненти національної свідомості, духовності народу.

Серед видатних просвітителів XVIII ст., які збагатили вітчизняну педагогіку, почесне місце належить Г.С. Сковороді. Він перший в українській педагогіці в центрі уваги поставив дитину – її почуття, стосунки зі світом , її справи, нахили і обдарування; визначив мету гуманістичного процесу – формування «істинної» людини.

Великий внесок у розвиток наукової педагогіки зробив визначний вітчизняний педагог К.Д. Ушинський. Основною метою виховання повинна бути підготовка всебічно розвиненої людини, а наріжним каменем виховання – вчення про трудове виховання, що стверджує: в трудовій діяльності розвивається і формується людина.

У другій половині XIX – на початку XX ст. в Україні на питаннях освіти і виховання зосереджували свої зусилля майже всі діячі культури та мистецтва, літератури і науки: Т.Г. Шевченко, І.Я. Франко, М.П. Драгоманов, П.А. Грабовський, Леся Українка.

Нове про педагогіку:

Моніторинг соціально-педагогічного забезпечення здоров’язберігаючої діяльності загальноосвітньої школи
Діяльність соціального педагога є дуже важливою у здоров’язберігаючій діяльності школи, тому було проведено дослідження, метою якого було дослідити: рівень підготовки та обізнаність у проблемі здоров ...

Методичні рекомендації по організації системи формування у дітей елементів національної культури за допомогою української народної іграшки
Українська народна іграшка — цілісний культурний феномен. Через неї передається і зберігається соціально-культурний досвід, зокрема виховний та художній, здійснюється зв'язок поколінь. „Гра з народно ...