Еволюція поглядів на проблему престижу та характеру педагогічної праці

Аналізуючи наукові джерела педагогіки, варто відзначити систему освіти у древньому Римі. Визначними постатями тут виступають Марк Фабій Квінтіліан (основоположник педагогічної літератури), Катон Старший та Цицерон. Система включала наступні етапи: сімейне виховання (від народження до семи років); елементарна школа (від 7 до 12 років), яка передбачала навчання хлопчиків і дівчаток читанню, письму, лічбі. Знайомили з законами держави; граматична школа (від 11 до 12-15 років). Передбачалося вичення латинської і грецької мови та літератури (грамматики, поетики, стилістики на основі творів гомера, Вергілія), здійснювалося формування «досконального оратора»; І останній етап – школа ритора (від 15 до 20 років), де вивчали риторику, філософію, правознавство,грецьку мову, математику, музику, ораторське мистецтво .

У середні віки педагогічна теорія втратила прогресивну спрямованість античних часів. Педагогічні ідеї філософів-богословів мали релігійне забарвлення і були пронизані церковною догматико.

В цей період основними типами виховання та освіти були: церковне виховання (монастирські, соборні та парафіальні школи); лицарське виховання (призначене для дітей світський феодалів); міське бюргерське та практичне (призначене для бідного населення). Окремим було виховання жінок . У XII ст. виникають нові освітні заклади – університети.

Взагалі варто зазначити. Що педагогічна думка в епоху середньовіччя була пронизаною духом релігійної ідеології.

Цікавим, насиченим культурними подіями, високим підйомом у науці, літературі, мистецтві була епоха відродження (XIV- XVI ст.). Характерною рисою цього періоду є гуманізм. Гуманістична педагогіка характеризується повагою до дітей, запереченням фізичних покарань, прагненням до удосконалення здібностей дітей. Італійський педагог Вітаріно де Фельтре, який створив школу «Будинок радості», якою уславився як «батько гуманності» і як перший учитель нового типу.

Французький мислитель-гуманіст, Мішель Монтень. У творі «Досліди» виступив проти схоластичного зубріння у навчанні, пропагував розвивати у дітей критичне мислення. Особливу роль відводив моральному вихованню, яке слід здійснювати прикладом і моральним вправлянням. Також не варто забувати таких яскравих постатей того часу як Франсуа Рабле, який пропонував будувати навчання на зацікавленості дитини навколишнім середовищем; Еразма Роттердамського, якому належить книга «Молодим дітям наука», де міститься 600 правил, важливих для юнацтва.

XVII ст., з якого традиційно починають відлік Нового часу, визначній мірі зберіг соціально-економічні особливості духовного життя середньовіччя. Цей період характеризується оформленням педагогіки в самостійну науку. Формування теоретичної педагогіки пов’язано з іменем Яна Амоса Коменського. Він першим у світі теоретично обґрунтував весь комплекс основних питань, які в сукупності визначають педагогіку як науку, зібравши і переробивши у своїх творах весь досвід попереднього розвитку теорії і практики навчання і виховання підростаючого покоління.

Не варто забувати, ще про одну визначну постать цього періоду – Дж. Локка, який першим в історії розробив нову, що ґрунтується на світських началах, систему виховання підростаючого покоління. Саме він сконцентрував своїзусилля на теорії виховання джентельмена- людини впевненої в собі, що поєднує широку освічченість з діловими якостями, вишуканість манер з міцністю моральних перконань.

В Україні відбувалися ті самі процеси народження педагогіки в надрах філософської думки. З часів Київської Русі до нашого часу дійшли настановні твои з виховання: збірник законів «Руська правда» Ярослава Мудрого, «Повчання Володимира Мономаха». Вершиною української народної педагогіки сучасні дослідники вважають козацьку педагогіку, яка в собі «національну психологію, характер, правосвідомість, мораль та інші компоненти національної свідомості, духовності народу.

Серед видатних просвітителів XVIII ст., які збагатили вітчизняну педагогіку, почесне місце належить Г.С. Сковороді. Він перший в українській педагогіці в центрі уваги поставив дитину – її почуття, стосунки зі світом , її справи, нахили і обдарування; визначив мету гуманістичного процесу – формування «істинної» людини.

Великий внесок у розвиток наукової педагогіки зробив визначний вітчизняний педагог К.Д. Ушинський. Основною метою виховання повинна бути підготовка всебічно розвиненої людини, а наріжним каменем виховання – вчення про трудове виховання, що стверджує: в трудовій діяльності розвивається і формується людина.

У другій половині XIX – на початку XX ст. в Україні на питаннях освіти і виховання зосереджували свої зусилля майже всі діячі культури та мистецтва, літератури і науки: Т.Г. Шевченко, І.Я. Франко, М.П. Драгоманов, П.А. Грабовський, Леся Українка.

Нове про педагогіку:

Структурно-функціональна і факторно функціональна модель
Процес соціалізації практично завжди супроводжується певними проблемами. Про витоки цих проблем та можливі шляхи їх пом’якшення написано чимало. Достатньо згадати, наприклад, теорію розвитку «Его» Е. ...

Сучасність французької системи освіти
Принципи французької освіти: безкоштовна освіта, немає релігійного змісту, обов'язкова освіта. Ці принципи мають столітню історію, вони були закладені в 1880 – 90-х роках. І з тих пір вона вважається ...