Стосунки між учителем та учнями в процесі фізичного виховання

Педагогіка і освіта » Стосунки між учителем та учнями в процесі фізичного виховання

Сторінка 1

Формування та розвиток національної системи фізичного виховання школярів потребує нового змісту та пошуку ефективних форм, засобів та методів підготовки та підвищення кваліфікації вчителів. В її основу повинні бути покладені принципи гуманізму та демократизму, що забезпечить можливість переходу педагога на суб’єкт – суб’єктні засади спілкування з учнями.

Проблемі суб’єктивності учня як учасника навчально-виховного процесу в останній період приділяється багато уваги, однак найпоширенішим у широких педагогічних колах є уявлення про суб’єктивність учня в процесі самовиховання. Тим часом сама специфіка цієї діяльності передбачає першорядну роль її «головної діючої особи». З нашої точки зору, доцільно вести мову про суб’єктивність учня в процесі фізичного виховання. В цьому разі, вживаючи термін «суб’єкт», ми маємо на увазі не лише існування природно притаманних людині мотиваційної сфери, внутрішнього суб’єктивного простору особистості (в такому випадку здається, що суб’єктивність як «самовираз» виникає сама по собі, варто вчителеві «відійти вбік»). Передбачається активна робота вчителя зі створення суб’єктивної позиції вихованців.

З іншого боку, під час аналізу педагогічного процесу беззастережно вважається, що вчитель є його суб’єктом. Однак чи це насправді так?

Чи завжди вчитель залишається суб’єктом щодо теоретичних засад та методичних рекомендацій?

Чи вдається йому втримати таку позицію в ситуації, кому учень є активним учасником, «співавтором» уроку?

Чи достатньо у вчителя засобів підтримки, реалізації заохочення суб’єкт – суб’єктивних стосунків в діаді вчитель – учень? І чи достатньо в дитині засобів для того, щоб бути «насправді суб’єктом», активним співпрацівником вчителя на уроці? В іншому випадку ми матимемо ситуацію, в якій учитель «нібито радиться з учнями», а учні «нібито співпрацюють з учителем».

Зазначимо, що термін «засоби» ми застосовуємо тут в його загально психологічному значенні. Він був уперше запроваджений видатним психологом сучасності Л.С. Виготським і в останні роки набув широкого застосування в світовій психолого-педагогічний науці, де нині широко обговорюється проблема розвитку метакогнітових функцій учня і вчителя як розумових здібностей, що можуть бути застосовані для вирішення найширшого кола проблем і завдань, зокрема, пов’язаних з навчальним процесом.

Досліджуючи роль дорослого в розвитку дитини, Л.С. Виготський вказує, що найпродуктивнішим шляхом активізації такого розвитку є формування «культурних засобів», які дають змогу якісно змінити психічні функції і діяльність дитини, перетворивши їх із натуральних (природних) в культурні.

Саме таке тлумачення ідеї розвитку і повинно відіграти основну роль у визначенні стратегії навчального процесу.

На наш погляд, «культурним засобом», здатним уможливити суб’єктивність дитини в процесі фізичного виховання, є власне фізична культура, на формування якої і повинна, перш за все, бути спрямована робота вчителя фізвиховання.

Лише в такому випадку може іти мова про достеменну співпрацю вчителя й учня в процесі фізичного виховання, а не про псевдо демократичність, яка нерідко перетворюється на відверте потурання. Лише фізично культурна людина може бути суб’єктом не тільки самовиховання, а й залишатися ним у виховному процесі, що здійснюється з участю іншого суб’єкта (вчителя). Тож перед учителем стоїть ніби подвійна мета – формування фізичної культури учнів і впровадження, спираючись за неї, суб’єкт – суб’єктних взаємин на уроці. Це спричиняє додаткові вимоги до його професійної підготовленості.

Повертаючись до вчення Л.С. Виготського, зазначимо, що і вчитель повинен оволодіти засобами побудови власної діяльності, професійної рефлексії (аналітичного ставлення до власної професійної діяльності). Таким чином, професійні рішення приймаються не на підставі безпосередніх реакцій, а опосередковано, через специфічно професійні вміння. Тому не випадково останнім часом учнями – педагогами все послідовніше підкреслюється необхідність активізації суб’єктної позиції студента – майбутнього вчителя, зокрема спеціаліста фізичної культури. У зв’язку з цим постає проблема формування педагогічної свідомості майбутніх фахівців.

Традиційно під час аналізу будь-якої діяльності виділяються дві її сторони – мотиваційна та операціональна, між якими існують складні взаємозалежності. Особливо гостро проблема взаємозв’язку двох вказаних аспектів стоїть під час аналізу такої практико орієнтована діяльності, як педагогічна. У вітчизняній психолого-педагогічній літературі традиційно підкреслюється пріоритет мотиваційної сфери. Однак відсутність необхідних професійних умінь в арсеналі молодого педагога (рефлексивних, діагностичних, аналітичних) породжує фрустрацію, невпевненість у собі і, як наслідок, захисно-звинувачувальну позицію стосовно дитини.

Страницы: 1 2

Нове про педагогіку:

Технологія виховання толерантного ставлення дітей старшого дошкільного віку до традицій і культур народів світу
Формувальний етап експерименту передбачав обґрунтування технології виховання толерантного ставлення дітей старшого дошкільного віку до традицій і культур народів світу. Основними складниками технолог ...

Психолого-педагогічні передумови організації позакласної роботи з математики
Зацікавити учнів математикою, показати її могутність і красу, примусити полюбити її - завдання кожного вчителя початкових класів. Досвідчені вчителі створюють на кожному уроці позитивний емоційний фо ...

Навігація по сайту

Copyright © 2018 - All Rights Reserved - www.ipedahohika.com