Екологічне виховання школярів на народних природознавчих традиціях

Педагогіка і освіта » Екологічне виховання молодших школярів засобами народних традицій » Екологічне виховання школярів на народних природознавчих традиціях

Сторінка 1

Екологічне виховання розглядається як педагогічний процес впливу на людину з метою формування знань, наукових основ природокористування, необхідних переконань і практичних навичок, активної соціальної позиції в галузі охорони природи, раціонального використання і відновлення природних ресурсів.

Ефективним засобом екологічного виховання школярів є народні природознавчі традиції. Під народними природознавчими традиціями розуміється виховний досвід українського народу, його звичаї, пов'язані з природою, а також норми поведінки в ній, які склалися історично і передавалися від покоління до покоління через народний календар, усну народну творчість, обряди, свята тощо.

Доцільно показати школярам, що природа розумілась українським народом як цілісне утворення, і необхідність шанування її вбачалося обов'язковою умовою самого життя людини на Землі («Горнися до природи – не матимеш пригод»). Особливого значення народ надавав вшануванню Сонця, яке, за народним уявленням, своїм промінням знешкоджувало всі злі сили. Сонце обожнювалося народом, вважалося святим.

Виявлення чистої, ніжної, щирої любові до рідної землі, милування її плодючими силами, багатствами, барвами яскраво передане в поетичних висловах народу: «Увіткни в неї ціпок – дерево виросте», «Увіткни весною голоблю, а на осінь будуть груші». Від Введення до Благовіщеня не дозволялося порати землю, бо «земля відпочиває і сили набирається», а від Благовіщеня вона пробуджується від сну і «будиться вся живина, що спала в землі: мурашки, жаби, гади .». Людина відчувала глибоку повагу до землі-трудівниці. «Земля – наша мати, всіх годує» – говорить народна приказка. Здавна, людина, яка мешкала на землі, навчилася з великою користю для себе і природи, яка її оточувала, знаходити, добувати, використовувати воду і бережливо ставитися до неї («Не плюй у криницю, бо схочеш водиці», «Яка криниця – такий і господар»).

Як свідчать літературні джерела, існували заборони, які мали важливе виховне природоохоронне значення, сприяли збереженню екологічної рівноваги у водоймах. Так, заборонялося купатися у водоймах до весняного Миколи, а в деяких місцевостях аж до Івана Купала, а також після Іллі. Не дозволялося прати в річках від Введення до Дев'ятого четверга, що мало важливі наслідки, оскільки річці давали можливість очиститися.

Люди знали, коли процес збирати рослини, щоб мати від них найбільше користі і якомога менше завдавати шкоди природі. Масове збирання трав здійснювалося лише один раз на рік: на Поліссі – на Івана Купала, на Поділлі, Подніпров'ї та Лівобережжі – на Симона Зілота – покровителя рослин, який, за народним уявленням, надавав їм цілющої сили. Слов'яни відносилися до рослин як до живих істот. В українського народу існувало повір'я, згідно з яким «дерева відчувають біль, коли їх рубати». Як зазначає Д. Зеленін у слов'ян рубати дерева, які вільно росли в природі, вважалося більшим гріхом, ніж зрубати дерево, посаджене людиною. Ця традиція сприяла практичній природоохоронній діяльності – насаджуванні дерев («Зрубав одне дерево – посади троє», «Посадив дерево – себе прославив, посадив сад – рід прославив»).

Народна заповідь «Не нашкодь!» навчала наш народ давати рослинам точні назви відповідно до їхньої дії. Народні цілителі уміли визначати позитивну дію рослини на людський організм за її зовнішнім виглядом. Так, рослини, які мали звивисту або заокруглену форму (полин, вероніка, родовик тощо), вважалися прекрасним засобом проти головного болю, а ті, що мали тонке волосоподібне листя (заячий холодок, кріп) – засобами, що зміцнюють волосся. Квітки, що нагадують форму ока, – троянди, маргаритки, очанка, вважалися в народі ліками для очей. Чебрець і аконіт (трохи схожі на вуха) використовувались від захворювань органу слуху; кропива, вкрита жалкими волосинками, вважалася чудовим засобом від кольок.

Страницы: 1 2

Нове про педагогіку:

Планування навчальних занять
Найнижчою ступеню планування є планування окремих навчальних занять – одиниць навчального процесу. Підготовка до конкретного навчального заняття у певній формі включає розробку орієнтовного плану про ...

Методика вивчення кутів у початкових класах
У процесі роботи над многокутниками учні дістають перші відомості про кути (кут утворюють дві сторони многокутника, що виходять з однієї його вершини), навчаються показувати кути многокутника. Далі п ...

Навігація по сайту

Copyright © 2018 - All Rights Reserved - www.ipedahohika.com