Українські звичаї і традиції як засіб екологічного виховання учнів

Педагогіка і освіта » Екологічне виховання молодших школярів засобами народних традицій » Українські звичаї і традиції як засіб екологічного виховання учнів

Сторінка 1

Основою релігії давніх слов'ян, особливо тих, що жили на землях біля середнього Дніпра, був культ природи. В уявленні давньої людини все, що оточувало її, було живе, одухотворене, наділене магічною силою, яка так чи інакше на неї впливала. Головні елементи і сили природи, особливо ті, що здавалися найбільш містичними, стародавня людина обожнювала. Однак, на відміну від греків і римлян, наші предки не наділяли їх людською подобою і не приписували їм різних людських рис і пристрастей, а уявляли їх як осіб вищої духовної сфери. В українському пантеоні не було злих богів, боги та нижчі божества ставилися до людей прихильно, але треба було здобути і утримувати їхню ласку молитвами, обітницями, жертвоприношеннями.

Характер божеств залежав від характеру етносу, а на останній вирішальний вплив мала природа. Благодатна земля, м'якість краєвидів не зумовлювали активно-агресивні орієнтації стосовно природи. Навпаки, сприяли розвиткові мрійливості, толерантності і віротерпимості. У першовитоках українських вірувань беруть початок етнічний кордоцентризм, емоційність і чуйність – риси, які завжди переважали .

Молитви і релігійні обряди справлялися якнайближче до таємничих сил природи: під особливим деревом (зокрема, дубом), на полі, біля криниць, в лісі, біля річок і озер. Опоетизовані в народній творчості і літературі верба, тополя, калина, явір, липа – надбання нашої історії. На узвишші, часто на узліссі встановлювалися і язичницькі ідоли – боввани. Сама природа була не тільки оселею, а й частиною єства вищих сил; приміщення чи будови для молитов були не потрібні: храми і капища з'явились порівняно недавно, уже за княжої доби. Український лісостеп і степ, родючі землі, неповторні краєвиди були тими природними чинниками, які формували національний характер.

Пантеїзм вірувань сприяв відчуттю єдності з природою. Під час відправляння ритуалів людина ніби розчинялась у просторі. Ритуали супроводжувалися проникливим співом, характер і зміст якого залежав від призначення обряду. Так виникли й дотепер зберегли високий естетизм стародавньої традиції гаївки, щедрівки, колядки, веснянки, обжинки, голосіння і т. ін У ритуалі брали участь всі члени роду: від найстаріших до найменших, дня яких споглядання обряду було водночас і великою школою естетичного, морального виховання, і уроком набуття природничих знань та суспільного досвіду.

Набожне ставлення до землі, початки якого яскраво проглядаються ще від трипільців (4 тис. до н. е), було пронесено через тисячоліття і закарбувалось у висловлюваннях «Земля – мати», «Земля – годувальниця». Нею клялися: «Хоч землю їж». Немало повір'їв, що збереглися і дотепер, у давнину виконували роль заборон, імперативів і навчали берегти все живе: дерева, звірів, птахів, не забруднювати водойми, криниці. Заборони акумулювали природжений естетизм, потяг до краси, гармонії з природою: чорногуза не займай – «згорить хата», у воду не плюй – «вона свята». Сила язичницьких ритуалів народних вірувань була така переконлива, що багато з них, особливо пов'язаних з водою, перейняло християнство. Згадаймо хресні ходи до священних водоймищ, скроплювання освяченою водою на Великдень, Трійцю, Спаса.

Про грані співіснування язичництва і християнства написано чимало. Безперечним є факт екологізації українського православ'я через його поєднання з попередньою релігійно-світоглядною системою. Засвоюючи нову чужу віру, вірування наших предків не розчинилися у нових християнських святах та обрядах. Неможливо уявити собі зиму без Різдва Христового, без ряджених, вертепу і куті, а весну – без Христового Воскресіння, Великдень – без писанок. Літні Зелені свята невід'ємно асоціюються з клечанням хати лепехою і свіжою травою. Спас поєднується з обжинковими звичаями та обрядами. Можна тільки пишатися тим, що наша обрядовість є однією з найбагатших у Європі і дуже давньою, як і сам народ.

Страницы: 1 2 3

Нове про педагогіку:

Функції та престиж педагогічної праці
Стосовно функцій педагогічної праці, варто відзначити роботи Ю. Кулюткіна і Г. Сухобської, які зазначають, що у процесі професійно-педагогічної діяльності вчитель здійснює чотири провідні функції, як ...

Діагностика уваги учнів та способи її посилення
Увага – зосередженість діяльності суб’єкта в певний проміжок часу на якому-небудь реальному або ідеальному об’єкті (предметі, події, образі тощо). Розрізняють мимовільну увагу, яка не пов’язана зі св ...

Навігація по сайту

Copyright © 2018 - All Rights Reserved - www.ipedahohika.com