Теоретичні засади проблеми розвитку комунікативно-мовленнєвих умінь молодших школярів засобами частин мови

Педагогіка і освіта » Розвиток комунікативно-мовленнєвих умінь молодших школярів при вивченні частин мови у 3 класі » Теоретичні засади проблеми розвитку комунікативно-мовленнєвих умінь молодших школярів засобами частин мови

Сторінка 2

II. Незмінні повнозначні – переважно не мають парадигми відмінювання, граматично поєднуються з іншими словами, співвідносяться безпосередньо з поняттями; цей клас становить собою окрему повнозначну частину мови – прислівник (весело, можна); прислівники не підводяться під жодну з виділених граматичних категорій, не узгоджуються з іншими словами в реченні, передають ознаку.

III. Незмінні неповнозначні – не мають парадигми відмінювання, граматично поєднуються з іншими словами в реченні, не співвідносяться з поняттями і виражають ряд граматичних (синтаксичних) значень; це клас службових слів; за характером вираження граматичної ознаки в цьому класі можна виділити ряд підкласів, які прийнято кваліфікувати як окремі службові (неповнозначні) частини мови: прийменник (під, при, над, завдяки) – разом з відмінковою формою іменника служить для вираження залежності між двома іменниками або між дієсловом та іменником; частка (би, б, же, хай (нехай), мов) – використовується для вираження контекстуально обумовлених значень (логічного виділення слова, підкреслення звертання та ін.), а також при аналітичному формотворенні і словотворенні (для передачі умовного і наказового способів дієслова та ін.); сполучник (а, але, проте, причому) – вживається для утворення сурядних словосполучень і для поєднання сурядних та підрядних речень.

IV. Еквіваленти висловів – не мають парадигми відмінювання, не поєднуються з іншими словами граматичними зв'язками, не співвідносяться безпосередньо з поняттями і мають нульове граматичне значення; фактично до цього класу належать не слова (бо кожне слово є носієм або лексичного і граматичного, або тільки граматичного значення), а еквіваленти висловів; клас цих лексичних одиниць виділяють в окрему частину мови – вигук (ого! ех! кукуріку!).

При характеристиці повнозначних частин мови взято до уваги їх узагальнене лексичне значення. Воно є результатом абстрагування від конкретних лексичних значень повнозначного слова.

Таким узагальненим лексичним значенням для іменників є предметність, для прикметників – атрибутивність, для дієслів – процесуальність, для числівників – кількісність, для прислівників – атрибутивність, для займенників – вказівність (дейктичність) (від гр. – вказівний).

Усі частини мови належать до єдиної лексико-граматичної системи, між одиницями якої існують певні взаємовідношення і тісні взаємозв'язки. Ці закономірні взаємозв'язки виявляються передусім у взаємопереходах і перетвореннях однієї частини мови в іншу. О.О. Потебня в свій час писав: «Розуміючи мову як діяльність, не можна дивитись на граматичні категорії. Ці живі взаємопереходи відбуваються у зв'язку з різними змінами синтаксичного, рідше стилістичного функціонування частини мови в мовленні. Нове функціонування даного слова в реченні приводить до того, що це слово втрачає свої первинні семантичні і граматичні особливості і одночасно набуває властивостей іншої частини мови».

При цьому, як зазначає В.С. Ващенко, «не можна заперечувати того, що в живій мовній структурі наявні такі елементи, які не вкладаються у типові визначені категорії. Такими й є явища переходу серед частин мови. Однак це не означає, що вони стоять за межами мовної закономірності. Навпаки, вони – цілком закономірні. Перехідні явища характеризують перетворення в системі, розвиток мови, її життя. Сама система, як певна цілість, не тільки не руйнується наявністю перехідних категорій, а, навпаки, ще більше зміцнюється й урівноважується. Без них система застигла б, стала нерухомою, а через те й змертвілою. Перехідні лексико-граматичні явища скріплюють систему частин мови в процесі її розвитку… Отже, перехідні лексико-граматичні категорії-це носії нового… Без перехідних явищ немає нового, немає руху, немає розвитку мови».

У сучасній українській літературній мові, як і в інших сучасних слов'янських мовах, перехідних явищ досить багато. Вони охоплюють сферу майже всіх повнозначних і службових частин мови.

Найбільше перехідних явищ спостерігається в сфері повнозначних частин мови. Сюди належить субстантивація прикметників і дієприкметників (вартовий, молода, учительська, майбутнє, минуле, трудящі, незримий, лежачий, перший, відживаюче, вмираюче, відстале, вчений), адвербіалізація – перехід іменників, прикметників, числівників, дієслів у прислівники (вниз, догори, весело, тричі, лежачи), ад'єктивація – перехід дієприкметників у прикметники (учений, печений, тухлий і под.), прономіналізація – перехід числівників у займенники (наприклад, один – у значенні «якийсь» – хлопець), кон'юнкціоналізація – вживання займенників у ролі сполучників (який, що). Інколи займенникові форми можуть виступати у функції часток: собі, мені, тобі. У лінгвістичній літературі поширена не цілком обґрунтована думка, що в процесі переходу однієї частини мови в іншу форма слова лишається незмінною. Так, О.О. Шахматов вважав, що одні частини мови можуть переходити в інші, не міняючи своєї форми.

Страницы: 1 2 3 4 5 6

Нове про педагогіку:

Підходи розвитку потенціалу обдарованих дітей в Німеччині
Німеччина намагається всіляко підтримувати обдаровану молодь своєї країни. Але, потрібно також допомагати їм розвивати свій потенціал. Адже для мало лише виявити дитину з особливими можливостями, так ...

Особливості та сучасні способи перевірки домашніх робіт
Перевірка виконання домашніх завдань в навчальній роботі посідає важливе місце. Навіть у тих випадках, коли учитель ретельно продумує їх і грунтовно пояснює в класі, але не перевіряє як слід, виконан ...

Навігація по сайту

Copyright © 2019 - All Rights Reserved - www.ipedahohika.com