Теоретичні засади проблеми розвитку комунікативно-мовленнєвих умінь молодших школярів засобами частин мови

Педагогіка і освіта » Розвиток комунікативно-мовленнєвих умінь молодших школярів при вивченні частин мови у 3 класі » Теоретичні засади проблеми розвитку комунікативно-мовленнєвих умінь молодших школярів засобами частин мови

Сторінка 2

II. Незмінні повнозначні – переважно не мають парадигми відмінювання, граматично поєднуються з іншими словами, співвідносяться безпосередньо з поняттями; цей клас становить собою окрему повнозначну частину мови – прислівник (весело, можна); прислівники не підводяться під жодну з виділених граматичних категорій, не узгоджуються з іншими словами в реченні, передають ознаку.

III. Незмінні неповнозначні – не мають парадигми відмінювання, граматично поєднуються з іншими словами в реченні, не співвідносяться з поняттями і виражають ряд граматичних (синтаксичних) значень; це клас службових слів; за характером вираження граматичної ознаки в цьому класі можна виділити ряд підкласів, які прийнято кваліфікувати як окремі службові (неповнозначні) частини мови: прийменник (під, при, над, завдяки) – разом з відмінковою формою іменника служить для вираження залежності між двома іменниками або між дієсловом та іменником; частка (би, б, же, хай (нехай), мов) – використовується для вираження контекстуально обумовлених значень (логічного виділення слова, підкреслення звертання та ін.), а також при аналітичному формотворенні і словотворенні (для передачі умовного і наказового способів дієслова та ін.); сполучник (а, але, проте, причому) – вживається для утворення сурядних словосполучень і для поєднання сурядних та підрядних речень.

IV. Еквіваленти висловів – не мають парадигми відмінювання, не поєднуються з іншими словами граматичними зв'язками, не співвідносяться безпосередньо з поняттями і мають нульове граматичне значення; фактично до цього класу належать не слова (бо кожне слово є носієм або лексичного і граматичного, або тільки граматичного значення), а еквіваленти висловів; клас цих лексичних одиниць виділяють в окрему частину мови – вигук (ого! ех! кукуріку!).

При характеристиці повнозначних частин мови взято до уваги їх узагальнене лексичне значення. Воно є результатом абстрагування від конкретних лексичних значень повнозначного слова.

Таким узагальненим лексичним значенням для іменників є предметність, для прикметників – атрибутивність, для дієслів – процесуальність, для числівників – кількісність, для прислівників – атрибутивність, для займенників – вказівність (дейктичність) (від гр. – вказівний).

Усі частини мови належать до єдиної лексико-граматичної системи, між одиницями якої існують певні взаємовідношення і тісні взаємозв'язки. Ці закономірні взаємозв'язки виявляються передусім у взаємопереходах і перетвореннях однієї частини мови в іншу. О.О. Потебня в свій час писав: «Розуміючи мову як діяльність, не можна дивитись на граматичні категорії. Ці живі взаємопереходи відбуваються у зв'язку з різними змінами синтаксичного, рідше стилістичного функціонування частини мови в мовленні. Нове функціонування даного слова в реченні приводить до того, що це слово втрачає свої первинні семантичні і граматичні особливості і одночасно набуває властивостей іншої частини мови».

При цьому, як зазначає В.С. Ващенко, «не можна заперечувати того, що в живій мовній структурі наявні такі елементи, які не вкладаються у типові визначені категорії. Такими й є явища переходу серед частин мови. Однак це не означає, що вони стоять за межами мовної закономірності. Навпаки, вони – цілком закономірні. Перехідні явища характеризують перетворення в системі, розвиток мови, її життя. Сама система, як певна цілість, не тільки не руйнується наявністю перехідних категорій, а, навпаки, ще більше зміцнюється й урівноважується. Без них система застигла б, стала нерухомою, а через те й змертвілою. Перехідні лексико-граматичні явища скріплюють систему частин мови в процесі її розвитку… Отже, перехідні лексико-граматичні категорії-це носії нового… Без перехідних явищ немає нового, немає руху, немає розвитку мови».

У сучасній українській літературній мові, як і в інших сучасних слов'янських мовах, перехідних явищ досить багато. Вони охоплюють сферу майже всіх повнозначних і службових частин мови.

Найбільше перехідних явищ спостерігається в сфері повнозначних частин мови. Сюди належить субстантивація прикметників і дієприкметників (вартовий, молода, учительська, майбутнє, минуле, трудящі, незримий, лежачий, перший, відживаюче, вмираюче, відстале, вчений), адвербіалізація – перехід іменників, прикметників, числівників, дієслів у прислівники (вниз, догори, весело, тричі, лежачи), ад'єктивація – перехід дієприкметників у прикметники (учений, печений, тухлий і под.), прономіналізація – перехід числівників у займенники (наприклад, один – у значенні «якийсь» – хлопець), кон'юнкціоналізація – вживання займенників у ролі сполучників (який, що). Інколи займенникові форми можуть виступати у функції часток: собі, мені, тобі. У лінгвістичній літературі поширена не цілком обґрунтована думка, що в процесі переходу однієї частини мови в іншу форма слова лишається незмінною. Так, О.О. Шахматов вважав, що одні частини мови можуть переходити в інші, не міняючи своєї форми.

Страницы: 1 2 3 4 5 6

Нове про педагогіку:

Особливості соціально-педагогічної діяльності із конфліктними родинами
У роботі із сім’ями, у яких мають місце стійкі конфлікти між батьками, соціальному педагогу слід більше уваги звертати не на сімейні конфлікти, а на необхідність створення сприятливого сімейного мікр ...

Значення глобальної інформатизації
Під впливом процесів глобальної інформатизації, світове співтовариство переходить до гуманітарного розуміння завдань освіти. Відбувається процес створення нової школи, навчання та виховання стають ос ...

Навігація по сайту

Copyright © 2018 - All Rights Reserved - www.ipedahohika.com