Теоретичні засади проблеми розвитку комунікативно-мовленнєвих умінь молодших школярів засобами частин мови

Педагогіка і освіта » Розвиток комунікативно-мовленнєвих умінь молодших школярів при вивченні частин мови у 3 класі » Теоретичні засади проблеми розвитку комунікативно-мовленнєвих умінь молодших школярів засобами частин мови

Сторінка 1

У морфологічну структуру мови в її широкому розумінні входять парадигми відмінюваних частин мови (іменників, прикметників, займенників, числівників і дієслів) та морфемна структура усіх частин мови, тобто всіх класів слів, як змінних, так і незмінних.

Кожна відмінювана частина мови має свої характерні парадигматичні мікросистеми, які створюють систему парадигм даної частини мови. Отже, існують окремі системи парадигм іменників, прикметників, займенників, числівників та дієслів, що в своїй сукупності складають загальну морфологічну парадигматичну систему мови. У кожну парадигму входить не лише система флексій (закінчень), а й певна кількість варіантів основ, які сполучаються з одними й тими ж флексіями.

Одним з основних завдань граматичної науки є класифікація мовних фактів. На граматичному рівні лексичний склад мови поділяється на лексико-граматичні класи слів, що звуться частинами мови.

Проблема поділу слів на частини мови має свою багатовікову історію і досі остаточно не розв'язана. Проблемним передусім є те, які властивості слів треба брати до уваги при розподілі їх за частинами мови. Одні висловлювали думку, що слід зважати лише на морфологічні ознаки слова, інші вважали за необхідне брати до уваги поряд з морфологічними ще й семантичні ознаки, а ще інші використовували весь комплекс семантичних, граматичних та словотворчих ознак.

В основу розподілу слів на лексико-граматичні класи – частини мови – найчастіше покладено морфологічний принцип, який доповнюється синтаксичним і лексико-семантичним.

Основною морфологічною ознакою, яка кладеться в основу лексико-граматичної класифікації слів, є наявність або відсутність у них парадигми відмінювання. Ця ознака дає змогу виділити дві основні групи слів: відмінювані (змінні) і невідмінювані (незмінні) слова. Для детальнішої класифікації змінних слів береться до уваги наявність у них граматичних категорій роду, числа, відмінка, перехідності неперехідності і виду, тобто всіх найзагальніших іменних і дієслівних категорій.

Головною синтаксичною ознакою, яка допомагає класифікувати слова з погляду їх належності до різних частин мови, є здатність слів граматично поєднуватися з іншими словами в реченні. За цією ознакою слова поділяються на граматично залежні і граматично незалежні. Характер цієї залежності (узгодження – неузгодження) (Такі типи синтаксичного зв'язку, як керування і прилягання, для розрізнення яких нерідко доводиться Звертатися до зміст) всього речення, при визначенні частин мови не диференціюються) дає змогу виділити окремі підкласи слів.

Лексико-семантичними ознаками служить наявність чи відсутність у слова лексичного (співвідносного з поняттям) і граматичного значень. Відповідно до цього слова поділяються на повнозначні і неповнозначні. Лексичні значення повнозначних слів у свою чергу поділяються на предметні, означальні (власне ознака, процесуальність і ознака ознаки) та числові. Окремою ознакою на рівні семантики можна вважати також еквівалентність, тобто здатність слів виступати семантичними репрезентантами цілого підкласу.

Сукупність ознак морфологічного, синтаксичного і лексико-граматичного рівнів дає змогу виділити широкі класи слів:

І. Змінні повнозначні – мають парадигму відмінювання, граматично поєднуються з іншими словами, співвідносяться з поняттями (брат, читання, веселий, вік, три, вчений, третій, ходити).

Всередині цього класу слів за рядом інших ознак (наявність певних граматичних категорій, здатність узгоджуватися з іншими словами, вираження понять предметності, ознаки, кількості чи здатність виступати їх репрезентантом) виділяються окремі підкласи, які прийнято називати змінними повнозначними частинами мови: іменник (брат, читання, ходіння) – підводиться під категорії роду, числа й відмінка; має здатність граматично поєднуватися зі словами в реченні як способом узгодження, так і іншими способами; означає предметність; прикметник (веселий, розумний, працьовитий, третій) – підводиться під категорії роду, числа и відмінка; має здатність граматично поєднуватися зі словами в реченні тільки способом узгодження; передає ознаку; числівник (один, три, п'ятнадцять) – підводиться під категорію відмінка, а також частково роду й числа; має здатність граматично поєднуватися із словами в реченні як способом узгодження, так і іншими способами; означає число; займенник (він, такий, стільки) – підводиться під категорію відмінка і в більшості випадків також під категорії роду й числа; має здатність граматично поєднуватися з іншими словами в реченні способом узгодження (в переважній більшості випадків) та іншими способами; виступає еквівалентом іменника, прикметника або числівника (оскільки іменники, прикметники, числівники й займенники підводяться під одні і ті ж граматичні категорії, усі ці частини мови називають іменними); дієслово (ходити, ходячи, написаний) – підводиться під категорію перехідності / неперехідності, категорію виду, а також частково роду, числа й відмінка; з іншими словами переважно поєднується способами керування й прилягання, хоч може й узгоджуватися; передає ознаку (дію, процес).

Страницы: 1 2 3 4 5 6

Нове про педагогіку:

Мовленнєва готовність дитини з порушенням мовлення до навчання у школі
Діти з порушенням мовлення належать до неоднорідної та численної групи, для якої оволодіння мовленням і рідною мовою – єдиний і основний шлях здобуття освіти та особистісного розвитку. Відхилення від ...

Значення рухливих ігор у формуванні гармонійно розвиненої особистості
В сучасних умовах виховання, як цілеспрямовуюча діяльність, покликане розв’язувати проблеми важливого соціального значення. Подальший розвиток суспільства обумовлює виникнення нових завдань, вирішенн ...

Навігація по сайту

Copyright © 2018 - All Rights Reserved - www.ipedahohika.com