Класно-урочна система. Її модернізація

Засновник цієї системи Йозеф Зіккінгер (1858 – 1930 рр.) пропонував створювати чотири класи, відповідно до здібностей учнів:

1. Основні класи – для дітей, що мають середні здібності.

2. Класи для учнів з низькими здібностями, які "як правило, не закінчують школу".

3. Допоміжні класи – для розумово відсталих дітей.

4. Класи іноземних мов чи "перехідні" класи для найбільш здібних учнів, які можуть продовжувати навчання в середніх навчальних закладах.

Відбір до класів відбувався на основі результатів психометричних обстежень, характеристик учителів та екзаменів. Й.Зіккінгер вважав, що в залежності від успіхів учнів вони зможуть переходити від однієї послідовності класів до іншої, але цього майже не відбувалося, оскільки система не давала можливості слабким учням досягати високого рівня. Програмні відмінності в цих класах не сприяли створенню реальних умов таким переходам.

Маннгеймська система навчання мала багато прихильників, особливо в Німеччині, в період перед першою світовою війною. Деякі положення цієї системи були сприйняті позитивно у Франції, Росії, СІЛА, Бельгії та інших країнах світу. Елементи цієї системи збереглися і сьогодні в практиці роботи сучасної школи в Австралії, США та Англії. Так, в Австралії існують класи для більш і менш здібних учнів; в США практикуються класи для учнів, які повільно навчаються та для здібних учнів; в Англії маннгеймська система слугує основою для створення шкіл, контингент учнів яких комплектується на основі тестування випускників початкових класів.

В цілому ж, теоретичні постулати цієї системи і нині повсюдно справедливо критикуються, підкреслюється, що вона побудована на помилковому уявленні про вирішальний вплив біопсихологічних факторів на кінцеві результати розвитку учнів; що вона принижує вплив цілеспрямованої виховної діяльності на формування особистості учня, не сприяє можливості розвитку у нього соціально обумовлених потреб та інтересів. Концепція Й.Зіккінгера та заснована ним маннгеймська система організації навчання виявилися явно неспроможними для широкого використання на практиці. Єдиним елементом системи, що є прийнятним особливостям сучасного розвитку психолого-педагогічної науки та практики роботи передових шкіл, є так зване спеціалізоване навчання. В реальній педагогічній дійсності воно втілюється у вигляді спеціалізованих шкіл для обдарованих дітей, які проявляють здібності до поглибленого вивчення предметів певних галузей знань – гуманітарних, математичних тощо.

Нове про педагогіку:

Дидактичні функції комп’ютера
Комп’ютери в навчальному процесі виконують такі дидактичні функції: - підсилення унаочнення; - забезпечення науковості навчання; - розвиток пізнавальних інтересів і здібностей учнів; - підвищення яко ...

Планування спеціальних засобів спрямованих на підвищення функціонального стану сенсорних систем та їх зміст
На думку ряду фахівців з фізіології, фізичного виховання і спорту формування рухових навичок і розвиток фізичних якостей неможливе без участі сенсорних систем. Молодший шкільний вік є сприятливим пер ...