Стан і розвиток індивідуального підходу до учнів в історії педагогічної думки

Педагогіка і освіта » Індивідуальний підхід до учнів як умова ефективної педагогічної роботи » Стан і розвиток індивідуального підходу до учнів в історії педагогічної думки

Сторінка 3

Після 50-х років значно розширився круг досліджень питань індивідуального підходу до учнів в процесі самостійної роботи. Це було викликано посиленням уваги педагогічної науки і шкільної практики до проблеми самостійної роботи учнів. Коли з'явилися нові напрями в дидактиці, виникла потреба та з’явилися об'єктивні можливості дослідження проблеми індивідуального підходу до учнів у навчанні на тому рівні, коли розглядали її в повному значенні для всіх учнів у формуванні у них знань, навиків і особових якостей. А це можливо тільки при орієнтації індивідуального підходу на цілісну особистості учня і цілісну навчальну діяльність. Така постановка проблеми поставила перед нами завдання системного підходу до індивідуалізації учбової діяльності і розгляду її як цілісної системи. А принцип індивідуального підходу до учнів в навчанні ми стали розглядати як принцип індивідуалізації учбової діяльності.

Проблема індивідуалізації учбової діяльності школярів займає одне з провідних місць в зарубіжній педагогіці і вона визначає стратегію і тактику сучасної зарубіжної педагогічної думки. У основі її теоретичної і практичної роздільності лежить філософія ідеалізму і психологія індивідуалізму. У радянській і зарубіжній педагогіці різні цілі індивідуалізації навчання, різне пояснення її психолого-педагогічних основ, різні шляхи практичного здійснення.

Якщо радянська педагогічна наука підходить до вирішення проблеми індивідуалізації учбової діяльності з позицій вчення про всесторонній розвиток особистості, шукає способи її вирішення в умовах колективної роботи з класом, в рамках загальних завдань і змісту навчання, то в основі принципу індивідуалізації зарубіжної педагогіки і школи лежать ідеалістичні концепції прагматизму, екзистенціалізм, психологічні концепції бихевіоризму, природженої і незмінної розумовій обдарованості та ін., що виключає усесторонній розвиток особистості учнів.

У підході зарубіжних педагогів і психологів до вирішення проблеми індивідуалізації навчальної діяльності виявляється цілий ряд протиріч, властивих сучасному суспільству.

Практична потреба в здійсненні індивідуального підходу в навчанні була викликана високою неуспішністю і масовим другорічництвом школярів, особливо в елементарній школі. На систему індивідуалізації учбової діяльності в американській школі великий вплив зробила прагматична| педагогіка Джона Дьюї, центральною ланкою якої були ідеї педоцентризму і "природженої натури особи".

"Батько" теорії педоцентризму Стенлі Холл вважав, що в процесі навчання слід виходити не з вимог навчальних програм і самого вчителя, а із спонтанних інтересів та інстинктів учня. Ця ж ідея потім була виражена Дьюї в наступних словах: "Зміна, що в даний час починається, в справі освіти полягає в переміщенні центру тяжіння. Ця зміна, революція, подібна тій, яку провів Копернік, коли астрономічний центр був переміщений із землі на сонце. В даному випадку дитина стає сонцем, навколо якого обертаються засоби освіти: він - центр, навколо якого вони організовуються".

Під впливом ідеї педоцентризму в теорії навчання затвердився погляд про природу учня як на щось незмінне, на нерівність дітей, даремність роботи над їх розвитком. Цим пояснювалося, і пристосування навчальних планів і програм до особливостей, індивідуального досвіду, який вивчається, а фактично - це розділення освіти відповідно з нахилами підростаючої особистості учня.

Найбільш широку філософську основу теорії індивідуалізації навчання в США, Німеччині, Франції, Італії представили педагоги зарубіжжя. Вони вважають, що потрібно створювати умови для самореалізації індивідуальної, неповторної за своєю природою особи дитини. При цьому важливо зберігати його таким, який він є і яким захоче сам себе зробити.

Останніми роками у вітчизняній педагогіці стали створювати навчальні посібники, різні дидактичні матеріали, робочі завдання і методичну допомогу. У зарубіжній школі серед способів індивідуалізації навчання є і аудіотьюторна система, вибіркове навчання, центри навчання, мінікурси. Вони з'явилися в кінці 60-х початку 70-х рр. і є різновидами індивідуального підходу до навчання.

Науково-технічна революція зажадала посилення індивідуального підходу в навчанні підростаючого покоління в рамках здійснення реформи сучасної школи. Разом з тим НТР сама сприяла практичному здійсненню індивідуалізації навчання через оснащення учбового процесу технічними засобами, що створило нові умови для організації навчання і управління ним.

При розробці сучасних дидактичних концепцій зарубіжні учені-педагоги спираються на різні методологічні установки, тому у них є розбіжності в питаннях індивідуалізації навчання. Уявлення про сучасну зарубіжну педагогічну думку буде неповним без прогресивних ідей, концепцій педагогів вітчизняних країн.

Страницы: 1 2 3 4

Нове про педагогіку:

Особливості мовленнєвого етикету
Протягом століть і навіть протягом лише ХХ ст. реєстр слів-звертань офіційного вжитку мінявся. На сьогодні повернуто в ділове мовлення звертання пане, добродію, поруч із поширеними товаришу, товаришк ...

Керівництво вихователя ходом рухливої гри
У ході гри вихователь керує діяльністю всієї групи і окремих дітей. Жвавий інтерес вихователя до гри. що відбивається в тоні його реплік, у міміці обличчя, передається учасникам гри і викликає у них ...

Навігація по сайту

Copyright © 2018 - All Rights Reserved - www.ipedahohika.com