Політичні передумови розвитку освіти на Поділлі в рамках загальноімперської системи освіти

Педагогіка і освіта » Роль громадських організацій у поширенні освіти на Поділлі в кінці ХІХ-на початку ХХ ст » Політичні передумови розвитку освіти на Поділлі в рамках загальноімперської системи освіти

Сторінка 5

Самодержавна Росія, на територія якої проживало приблизно 85% українців, не мала своєї конституції. Законодавство ґрунтувалося на верховній волі імператора. Розцінюючи Україну як свою провінцію, царизм неодноразово робив спроби ліквідації української мови, культури і освіти. Царське самодержавство добре розуміло, що знищивши мову і культурні надбання народу, буде знищений і сам народ. Тому в другій половині XIX - на початку XX ст. царизмом було видано ряд заборонних указів, направлених на знищення української мови, культури, науки і освіти.

Почалися переслідування освітян. Першою жертвою стала національна школа: у 1862 році були заборонені українські недільні школи; в 1863 р. заборонено друкувати українські підручники та книжки для народу. Відомим документом - листом міністра внутрішніх справ П.Валуєва до міністра народної освіти О. Головіна від 18 липня 1863 року, що увійшов в історію під назвою Валуєвського циркуляру, рух за національну школу був припинений. В цьому листі говорилося, що «ніякої малоросійської мови (тобто української) не було, нема і бути не може», а друкування книжок малоросійською мовою як духовного змісту, так і начальних і для початкового читання народу треба призупинити.

На відміну від П.Валуєва, освітянин О.Головін відповідав йому, що заборона чи дозвіл на видання книги полягає в сутності думки, а не в мові чи наріччі, та зазначав, що «намагання літераторів обробити граматично кожну мову або наріччя і для цього писати нею і друкувати вельми корисно з огляду на народну освіту і заслуговує повної поваги». Але його думку не було взято до уваги.

Таким чином, ідея розвитку національної освіти досить глибоко проникла у свідомість інтелігенції та освітян того часу. Таке розуміння ґрунтувалося на реальних потребах самого суспільства. Але царська влада діяла всупереч інтересам народу, посилюючи русифікаторську політику в Україні, Валуєвський циркуляр набув чинності. Тенденція репресивних заходів набула стійкого характеру.

Подальшим кроком російської імперської влади в цьому напрямку став відомий Емський указ Олександра II про заборону друку і поширення книжок українською мовою, виданий 1876 року. Крім того, указ забороняв ввозити з-за кордону книжки, видані «на малоросійському наріччі», не допускав читання українською мовою і т.д В результаті реалізації цього указу постраждали всі ступені системи україномовної освіти. В університетах звільнялись викладачі. Також не обминули репресії і середню школу. Вчителів з українофільськими поглядами теж звільняли з роботи або переводили до Росії.

Проте українське учительство не збиралося відмовлятися від своїх поглядів щодо розбудови національної школи. Репресивна політика царського уряду тільки посилювала напругу. Педагогічна громадськість активізувала свою діяльність. На нарадах, зборах, конференціях вчителі заслуховували доповіді, приймали резолюції, звернення. Влада вороже поставилася до активізації педагогічного руху за національну школу. Попечителям навчальних округів Міністерство народної освіти надсилало таємні циркуляри, де вимагалося подавати інформацію про неблагонадійних вчителів, схильних до українофільства. Звичайним явищем на той час у школах були несподівані перевірки, і при наявності відповідних доказів учителів звільняли з роботи.

Після Емського указу пішла ціла черга несприятливих для розвитку української національної освіти указів та постанов: 1881 р. - указ Олександра II про дозвіл друкувати окремі словники українською мовою, але російським правописом; 1888 р. - указ про заборону вживання української мови у всіх державних установах, в тому числі і в освітніх закладах; 1895 р. – заборона Головного управління у справах друку видавати і розповсюджувати книги для дітей українською мовою.

Внаслідок вказаних вище репресивних заходів щодо української освіти українська молодь була позбавлена можливості знайомитися з кращими зразками прозових та поетичних творів українських авторів, не мала змоги прилучатися до культурних надбань свого народу. Щодо навчання народних мас, то більшість дітей шкільного віку залишалися поза навчальними закладами і неминуче прирікалася на неписьменність. У дев'яти українських губерніях з корінним населенням 23,5 млн. чоловік налічувалося 1320 початкових шкіл різних типів, у яких навчалося 67129 учнів. Тобто 1 учень приходився в середньому на 163 жителі. Ще гіршим показник був у Подільській губернії - 1 учень на 400 чоловік. Отже, 98% дітей шкільного віку не мали змоги здобути елементарної початкової освіти.

Страницы: 1 2 3 4 5 6

Нове про педагогіку:

Сутність виховання, його мета. Завдання складових частин всебічного гармонійного розвитку особистості
Виховання — один із чинників, під впливом якого здійснюється ' розвиток дитини. Якщо середовище переважно стихійно впливає на розвиток людини, то виховання завжди є цілеспрямованим, тому його результ ...

Зародження й розвиток природознавчих методичних ідей у Київській Русі
У давнину навчання відбувалося під час трудової діяльності. Дорослі вчили дітей збирати їстівні й лікарські рослини, полювати, вирощувати рослини, які давали людині продукти харчування, слугували буд ...

Навігація по сайту

Copyright © 2018 - All Rights Reserved - www.ipedahohika.com