Теоретичний аспект вивчення фразеології

Сторінка 13

Спільний для всіх чи майже всіх слов'янських (та й не тільки слов'янських) мов є фразеологічний матеріал, що знайшов своє відбиття у культовій літературі перших віків старослов'янського письменства. І це цілком зрозуміло. Воно було могутнім засобом поширення самобутньої слов'янської культури, яка ні в чому не поступалася перед культурою інших народів. Наприклад, в українській літературній мові ще й тепер уживаються фразеологізми, походження яких тісно пов'язане з старослов'янською книжною мовою, з її посередництвом у передачі, зокрема на Русь, іще давнішого — біблійного фразеологічного набутку: корінь зла; кромішна (безпросвітна) пітьма; і плоть і кров; на сон грядущий; не від миру сього; берегти, як зіницю ока; святая святих; нічтоже сумняшеся (анітрохи не вагаючись, без найменшого вагання); око за око; зуб за зуб; у поті чола; глас пророка, що волає у пустині; наріжний камінь; притча во язиціх; ім'я їм легіон (легіон = 10.000); перекувати мечі на рала; вовк в овечій шкурі тощо. Ці і подібні вживані й тепер здебільшого крилаті вислови біблійного походження.

В українській фразеології займають певне місце загальнослов'янські вислови типу «водити за ніс». Цей сталий вислів, крім східнослов'янських мов, широко відомий і в інших слов'янських, зокрема в польській і болгарській.

Культові фразеологічні одиниці часто зберігають лексико-граматичні особливості старослов'янської мови: «притча во язиціх», «своя своїх не познаша», «на сон грядущий» та багато інших, подібних до них.

Абсолютна більшість біблійних, зокрема євангельських фразеологізмів, утратила ознаку свого походження і вживається тепер з новим, переносним значенням. Вони переосмислилися і вже не відбивають світогляду і моралі своїх творців. Чимало з них не потребують відновлення їх первісного значення, встановлення «внутрішньої форми».

2) Давньоруська фразеологія, виникнення якої пов'язане з окремим існуванням давніх діалектів східних слов'ян, з існуванням давньоруської мови.

Вона, як засвідчують писані пам'ятки давньої Русі, охоплює значно ширше коло питань суспільного буття, зокрема економіку, політику, побут, у тому числі й родинні стосунки тощо. Це надбання мовної спільності предків українців, росіян і білорусів. Ці фразеологічні вирази й тепер ще у значній своїй частині відомі всім східнослов'янським мовам, їх знаходимо ми в давньоруських пам'ятках; частина їх книжного походження, частина має або мала у минулому народно-говірний характер. Найтиповіші з них іду на ви, (почати війну, осідлати коня); взяти на щит (захопити город); метати бісер перед свинями; чинимо відомо; кому що, а курці просо; вовків бояться — в ліс не ходити; руці задіти (накласти на себе руки); товкти воду в ступі; указати путь (прогнати); перемивати кісточки тощо.

Зрозуміло, що давньоруські фразеологізми зазнали значних змін, а почасти й зовсім зникли. Деякі з них змінили тільки зверхній вигляд, зберігаючи в основному своє по переднє значення.

Крім того, українська літературна мова поповнює свої фразеологічні ресурси з багатьох джерел, а саме:

1) з виробничо-професійної лексики: підвести фундамент (з мови будівельників); підвищувати тон (з мови музикантів); дружній череді вовк не страшний (з мови пастухів); іти в ногу (з мови військових);

2) з політичної, наукової, публіцистичної та художньої літератури: люди доброї волі; розбити кайдани; холодна війна; вивести на орбіту; людина в футлярі і под.;

3) з влучних виразів видатних людей: Людина — це звучить гордо

4) (М. Горький); Учітеся, брати мої, думайте, читайте (Т. Шевченко); Чуття єдиної родини (П. Тичина);

5) з біблейських висловів: вавілонське стовпотворіння;

6) око за око, зуб за зуб; святая святих;

7) з античної літератури та міфології: Геркулесові стовпи (крайні межі у яких-небудь діях); лебедина пісня — останній прояв якої-небудь діяльності (від повір'я, що ніби лебідь співає один раз у житті перед смертю); крокодилові сльози (в оповіданнях давніх греків і римлян говорилося, що крокодил, з'їдаючи свою жертву, нібито плаче — звідси і походить цей вислів).

Фразеологія української мови — це продукт багатовікової мовної творчості нашого народу; це, як і сама мова, за образним висловом Панаса Мирного,— « .жива схованка людського духу, .багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почування».

Відтак, фразеологічне багатство української мови здавна привертає увагу дослідників і митців. Але тривалий час лише частина фразеологічних матеріалів (прислів'я, приказки, приповідки) публікувалась у фольклорних збірках або використовувалась для пояснення лексичних значень слів у різних (переважно перекладних і тлумачних) словниках. Систематичне збирання фразеології і видання власне фразеологічних збірок та словників почалося порівняно недавно.

Страницы: 8 9 10 11 12 13 14

Нове про педагогіку:

Методика підготовки лекційного заняття по темі “Особливості обліку інших зовнішньоекономічних операцій”
Питання про те, як готуватися до лекцій, включає в себе ряд вимог, про які корисно постійно нагадувати, особливо початківцям. Ці вимоги стосуються вміння правильно “робити” лекцію, тобто певної культ ...

Історичні відомості про числа та цифри, стадії розвитку лічби
Найстародавнішою математичною діяльністю був рахунок. Рахунок був необхідний, щоб стежити за поголів'ям худоби і вести торгівлю. Деякі первісні племена підраховували кількість предметів, зіставляючи ...

Навігація по сайту

Copyright © 2018 - All Rights Reserved - www.ipedahohika.com