Весільні обряди в Україні

Ми ся розійдемо, як по полю вівці.

Як по полю вівці ходять чередою

Ми ся розійдемо одна за другою.

Цією церемонією розпочиналося одне з найважливіших передшлюбних дійств – дівич-вечір, вінкоплетини, молодечий вечір.

Це прощальний молодіжний вечір, на якому наречений і наречена прощалися з дівочою і парубоцькою громадою та переходили в стан одружених господарів. Крім приготуван­ня вінків і весільного деревця, на цьому вечорі ще здійс­нювалися такі обряди: посад, перепій молодих, розплетення коси нареченій, вбирання вінка, обмін подарунками молодими та ін. В деяких етнографічних районах України цього вечора пекли коровай і виконували пов'язані з цим обряди.

Бгання короваю

– один із найпоширеніших весільних обрядів, який символізував освячення громадою новоствореної родини. Українці пекли багато видів весільного хліба: коровай, дивень, теремок, гільце, лежень, полюбовники, шишки, гуски, калачики, кожен з яких виконував специфічну обрядову функцію.

Головним весільним хлібом був коровай, який виготовлявся з дотриманням певного сценарію. Бгали його у п'ятницю або суботу в домі молодої (у східних районах), у родичів (Поділля та Волинь) або ж в обох молодих. Нерідко у цьому ритуалі брали участь родичі з обох боків, символізуючи поріднення сімей.

Бгали коровай спеціально запрошені заміжні жінки, які приносили з собою борошно, яйця та сало. Весь процес бгання короваю обставлявся ритуальними та магічними діями. Співали різні обрядові пісні, щоб вдався коровай:

Вдайся нам, короваю,

Кращий ще від Дунаю.

А ще вищий від плота,

А ще кращий від злота.

Вважалося доброю ознакою, коли коровайниць була непарна кількість (найкраще сім). Щоправда, в деяких районах запрошували парне число жінок: щоб молоді увесь вік прожили в парі. При цьому коровайниці повинні були перебувати у першому шлюбі і жити в злагоді.

Запросини

передбачали збір дружини (весільного поїзда) та запрошення гостей. Їх проводили у неділю зранку. У супроводі бояр та дружок матері молодого й молодої виряджали своїх дітей на запросини. Молода у національному вбранні, прикрашена квітками та стрічками, обходила хати й дарувала господарям шишки, промовляючи: Просили вас батьки, і я вас прошу прийти на малий час – на весілля до нас. Цей звичай не був повсюди однаковим: у південних районах найчастіше запрошував молодий, у Карпатах – спеціальні посередники (звачі), на Поділлі молоді ходили на запросини разом. Як правило, запрошували близьких і далеких родичів, сусідів та знайомих, а у невеликих селах – усіх мешканців. Не годилося запрошувати під час випадкових зустрічей на вулиці, що відбилося в іронічному прислів'ї: Просили по дорозі, щоб не були на порозі.

Вирядження молодого

– початок кульмінаційного весільного обряду – посаду молодих, який мав санкціонувати шлюб. Виряджала молодого мати, напинаючи на нього вивернутий вовною наверх кожух та обсипаючи зерном та дрібними грішми. Опісля молодий у супроводі весільного почту їхав по наречену. Схема цієї поїздки досить-таки складна. Власне, їх дві: найдавніша (з дому нареченого в дім нареченої і знов до хати молодого) та більш пізня (з дому нареченого в дім нареченої, потім до церкви, після до хати молодої, потім повернення до своєї хати без молодої, знов до хати молодої і повернення до батькового дому з молодою).

Нове про педагогіку:

Засоби народної педагогіки в роботі дошкільних закладів
Досвід показує, що вміле звертання до етнопедагогіки у виховній роботі дає змогу забезпечити тісний контакт дошкільного закладу з сім’єю. Завдяки цьому життя в дитячому садку набирає звичного для дит ...

Закономірності і принципи навчання у ВНЗ
Закономірності навчання - це впорядкованість педагогічних явищ, яка грунтується на повторюваності фактів і відображує стійкі залежності між елементами процесу навчання (метою, змістом, засобами навча ...