Розвиток недільних шкіл в Україні

Педагогіка і освіта » Розвиток недільних шкіл в Україні

Сторінка 7

У XIX - на початку XX ст. духовна освіта кілька разів зазнавала організаційних перетворень. Важливих змін діяльності духовних шкіл завдали реформи 1860-х pp., зокрема "Положення про нижчі духовні училища" 1857 р. та Статут духовних семінарій 1867 р. їх найважливішим наслідком, було відокремлення загальної освіти від суто богословської; зроблено великий крок на шляху руйнації замкненості духовного стану, відкриття дітям духовенства можливості отримати вищу світську освіту і, навпаки, учням, що походили із світських родин отримати духовний сан. Крім того, духовним навчальним закладам була надана широка місцева автономія та виборча система керівництва.

У 1883-1884 pp., в період загальних контрреформ в багатьох сферах суспільного життя, духовна освіта теж зазнала незначних перетворень; їх основний зміст зводився до скасування деяких рис лібералізму і демократизму, що встигли з'явитись на ниві прогресивних нововведень 60-х pp.

Спільною рисою всіх реформ духовної освіти було, по-перше, те, що їх характер завжди залежав від соціально-політичної" ситуації в країні та від конкретних завдань, що їх на тому чи іншому історичному етапі царський уряд ставив перед духовенством. По-друге, головні недоліки духовних шкіл -бюрократизм, формалізм, недосконалість навчального процесу та брак коштів - залишались їх характерними ознаками протягом всього досліджуваного періоду.

На початку XX ст. у церковному середовищі відчувся потяг до широкого реформування церковного життя, що спричинило підготовку змін у царині духовної освіти. Важливим позитивним моментом було те, що, готуючи останню реформу духовної школи, Св. Синод зацікавився думкою викладачів, та учнів духовних семінарій і училищ щодо характеру і змісту майбутніх нововведень. Проте цій реформі не судилося відбутись протягом досліджуваного періоду.

Спеціальні параграфи присвячені кожному з типів духовних навчальних закладів: чоловічим і жіночим духовним училищам і семінаріям.

Метою створення нижчих чоловічих духовних училищ було надання початкової освіти майбутнім семінаристам та виховання церковнослужителів (дияконів, псаломщиків, паламарів). До училищ вступали хлопчики переважно з духовних родин, значно рідше і за інших умов - світські діти. Частина учнів навчалася на казенний чи на напівказенний кошт, хоча їх матеріальне утримання було вельми незадовільним. Протягом досліджуваного періоду простежується тенденція поступового збільшення кількості казенних учнів, і таким чином до кінця XIX ст. майже всі діти навчались в духовних училищах за рахунок єпархій.

Навчання в училищах тривало 6 років (по 2 роки в кожному відділенні). За програмою вивчалися граматика, арифметика, катехізис, географія, історія, класичні мови, церковний статут і церковний спів. У 1906 р. духовні училища було перетворено на шестикласні загальноосвітні заклади.

На українських землях, що входили протягом досліджуваного періоду до складу Російської імперії, діяло 9 православних духовних семінарій. В кожній семінарії навчалось щорічно приблизно 200-300 чол.; найбільшою за кількістю учнів була Київська духовна семінарія. В першій половині XIX ст. семінарії були своєрідними освітніми центрами відповідних регіонів, надаючи освіту як дітям, що походили із родин духовенства, так і світським. Проте основною метою духовних семінарій залишалась підготовка кадрів парафіяльного духовенства, викладачів для початкових церковних шкіл та нижчих духовних училищ. Цим завданням був підпорядкований семінарський навчальний курс. Значна частина випускників духовних семінарій продовжувала навчання в духовних академіях і ВНЗ імперії.

Хоча духовні семінарії офіційно були "великоруськими" навчальними закладами, їх учнями ставали переважно вихідці з українських сіл, де, як відомо, зберігались українські культурні традиції. Ця обставина цілком природно спричинила неабияке зацікавлення певної частини семінаристів та їх викладачів українською культурою. Якщо це захоплення у XIX ст. не мало політичного підґрунтя, то на початку XX ст. у деяких семінаріях, особливо в Подільській та Катеринославській, помічається посилення радикалізму просвітницьких вимог українців.

До кінця першої половини XIX ст. на українських землях практично не існувало навчальних закладів для дочок духовенства за винятком шкіл при деяких жіночих монастирях. В цей час у середовищі духовенства визріло бажання надавати можливість своїм дочкам через здобуття елементарної освіти посісти належне їм за правом походження місце у суспільстві. В 1910 р. жіночих духовних училищ в українських єпархіях було вже 15. Дисертанткою підраховано, що у кожному з них щорічно навчалося близько 200 дівчат. У 1868 р. було затверджено загальний Статут для подібних училищ і вони офіційно почали називатися єпархіальними жіночими училищами. Крім єпархіальних існували також жіночі училища духовного відомства. їх єдиною відмінністю було перебування під безпосереднім наглядом Св. Синода (Київське, Подільське і Волинське) і утримання на державний кошт (Подільське і Волинське), в той час як єпархіальні училища існували за рахунок єпархій і мали місцеве підпорядкування.

Страницы: 2 3 4 5 6 7 8 9

Нове про педагогіку:

Аналіз масового педагогічного досвіду професійної орієнтації у початковій школі
Перш ніж вивчити основні тенденції профорієнтаційної роботи у масовому педагогічному досвіді вчителів початкових класів, проаналізуємо функціонуючі на сучасному етапі джерела змісту освіти початкової ...

Уточнення й поповнення уявлень і мовлення учнів допоміжної школи
Щоб забезпечити достатні умови для здійснення дітьми мовленнєвої діяльності, необхідно працювати над створенням її основ, і в першу чергу над уточненням уявлень учнів про навколишню дійсність. Розумо ...

Навігація по сайту

Copyright © 2018 - All Rights Reserved - www.ipedahohika.com