Головні напрямки реалізації завдань реформування освіти

Педагогіка і освіта » Головні напрямки реалізації завдань реформування освіти

Сторінка 2

Як бачимо, навіть побіжне ознайомлення з останнім (на сьогодні) варіантом проекту доктрини дає підстави стверджувати: кістяк майбутнього стратегічного документа вже сформовано. Причому, на думку всіх учасників обговорення, кістяк без особливих дефектів і вад.

Щодо пропозицій, внесених учасниками обговорення, то переважно вони були конструктивними, але з розряду «вирішується в робочому порядку». Тому зупинимося на найбільш принципових та істотних зауваженнях, що стосуються змісту доктрини. Начальник головного управління освіти, науки й інформаційно-аналітичного забезпечення МОЗ України Юрій Вороненко вважає: безперервне навчання не стане реальністю для України, якщо післядипломна освіта не буде підтримуватися (читай: хоча б частково фінансуватися) державою. Нинішній же варіант доктрини звучить так - «післядипломна освіта враховує потреби громадян, підприємств, організацій, установ і фінансується за рахунок їхніх коштів». Ніде в проекті доктрини не згадано про психологічну службу в навчальному закладі, психологічне здоров’я школярів та студентів. Такий прикрий недогляд неодмінно слід виправити, переконана академік Академії педагогічних наук України Неля Ничкало. Перший віце-президент АПН України Василь Мадзигон запропонував доповнити проект доктрини новими розділами: «Матеріально-технічне забезпечення» і «Організація і випуск підручників на електронних носіях». У доктрині обов’язково має бути програма підтримки провідних вузів країни, що є нашим національним надбанням, - така думка заступника міністра освіти і науки України Михайла Степка.

Ну і нарешті кілька слів про механізми втілення доктрини в життя. Хоч би що казали, хоч би які ідеї висували, без належного фінансування ми з успіхом будуватимемо і далі лише повітряні замки. Адже ще великий Гете сказав: « .хотіти недостатньо, треба діяти». А геніальний Петрарка свого часу зробив не менш видатну заяву: « .Якщо людина прагне позбутися свого жалюгідного стану, прагне щиро і до кінця, - таке бажання не може виявитися безуспішним». То, може, ми на половині шляху?

Щоправда іноді складається враження, що метою багаторічних балачок про реформи при відсутності самих реформ, їх імітація спрямовані на дискредитацією самої ідеї радикальної зміни освітньої реальності. Оскільки справжні реформи в освіті можуть початись лише знизу, не потрібні розмови про них, що лунають з високих трибун. Потрібен дійовий механізм стимулювання інновацій на рівні окремої школи та хірургічне втручання у випадках існування атавізмів (на кшталт вступних іспитів до вузів, які давно слід відмінити). Тільки адекватне бачення освітніх реалій призведе до адекватних рішень, які навіть в умовах України забезпечать становлення високоефективної системи освіти, дозволять скористатись існуючими перевагами.

Так, реальністю українського ринку праці є те, що в нас фантастично дешева робоча сила, навіть у такій високоінтелектуальній сфері як освіта. Проте ми сповна відчуваємо лише недоліки цього сумного факту (низька зарплата спричинює відтік учнів зі школи у більш «вдячний» сектор економіки; щоб хоч якось наблизитись до прожиткового мінімуму, учителі змушені брати побільше годин, що неминуче позначається на якості навчання; процвітають репетиторство та інші форми неформальної матеріальної компенсації праці вчителів з боку батьків тощо). Між тим, поки наша робоча сила залишатиметься відносно дешевою, а сучасні засоби навчання відносно дорогими, слід використовувати цю перевагу аби зменшувати кількість учнів на одного вчителя, запроваджувати нові посади (тьюторів, психологів тощо). Тобто в нас, на відміну від Західної Європи, є можливість саме за рахунок розширення штатів створювати індивідуально-орієнтовані системи навчання.

Одне із надзвичайно важливих завдань, без реалізації яких неможливий розвиток як загальнонаціональної, так і регіональних освітніх систем, - подолання войовничого провінціоналізму. Він дається взнаки і на рівні Києва (наше всеукраїнське хуторянство на околиці Європи), а вже на рівні таких непросунутих регіонів, як Кіровоградщина, перетворюється на страшну реакційну силу, яка заблокує будь-які новації як зверху, так і знизу. Що таке «комплекс кіровоградства», постійно відчуваю на собі. Можна, виявляється, стати офіційно визнаним на конкурсі «Учитель року» в номінації «Керівник навчального закладу» кращим директором в Україні - і все одно залишатись найгіршим директором у Кіровограді, якого постійно цькують за порушення основної заповіді «тихого болота»: «не висовуйся». До речі, київська влада, як видно із колоритного виступу на з’їзді О.Омельченка, почала потроху реалізовувати загальноєвропейський підхід: усі проблеми освіти можна вирішувати на місцевому рівні. Сподіваюся, згодом Київ стимулюватиме й інші регіони самостійно вирішувати проблеми не гірше, ніж це роблять у столиці.

Страницы: 1 2 3

Нове про педагогіку:

Вивчення многокутників у початковій школі
Поняття про многокутники формуються у дітей поступово, протягом усього початкового навчання і в наступних класах. Спочатку під час вивчення першого десятка, геометричні використовують як дидактичний ...

Ефективність застосування методів самостійного набуття знань студентами
Як вже зазначалось вище, в процесі організації навчальної діяльності студентів завжди поєднується декілька методів навчання. Таке поєднання забезпечується взаємопроникненням методів, коли один з мето ...

Навігація по сайту

Copyright © 2018 - All Rights Reserved - www.ipedahohika.com