Управління освітою

Для України з розгалуженою мережею вищих навчальних закладів державної і недержавної форм власності характерне управління галуззю освіти, що поєднує як елементи централізованої, так і децентралізованої системи з розгортанням горизонтальних і вертикальних зв’язків між різними рівнями й суб’єктами управління.

Основними ознаками громадсько-державної моделі управління освітою в Україні можна вважати:

демократизацію освітнього процесу і залучення до управління вищою школою органів студентського самоврядування, громадськості;

громадський контроль за розвитком освіти, її якістю, соціальним захистом учасників навчально-виховного процесу;

діяльність громадських рад з освіти і науки національного, регіонального і місцевого рівнів;

підтримку інноваційного розвитку освіти через цільові програми, пріоритетне фінансування інноваційних проектів, впровадження новітніх технологій;

об’єднання і партнерство громадськості навколо пріоритетних напрямів освіти;

об’єднання зусиль держави, вищої школи і бізнесу в інформатизації вищої освіти, зокрема, приєднанні до європейської науково-освітньої мережі Geant-2, що об’єднує понад 3500 університетів та наукових установ Європи; в розвитку дистанційної освіти; поширенні мережі електронних бібліотек; функціонуванні інформаційно-виробничої системи «Освіта»; створенні Grid-інфраструктури;

участь Ради молодих вчених у вирішенні законодавчих та організаційних питань підтримки талановитої наукової молоді;

відкритому, конкурсному розподілі грантів для проведення наукових досліджень.

Така модель передбачає формування нової концепції державного управління в системі соціального партнерства у сфері вищої освіти, зорієнтованої на нову філософію освіти і управління, інноваційний розвиток суспільства, що зосереджує державну політику на таких напрямах:

1) формування нормативно-правових засад для інноваційної освіти та інтеграції освіти, науки і виробництва;

2) фінансування пріоритетних напрямів інноваційного розвитку і відповідне формування державного замовлення на випускників вищої школи;

3) оптимізація мережі навчальних закладів;

4) створення інноваційної інфраструктури та інноваційного менеджменту вищої освіти;

5) стимулювання інноваційної наукової діяльності в вищих навчальних закладах.

Вважаємо, що основні проблемні питання, які постають перед органами державного управління в рамках партнерських відносин, стосуються:

вдосконалення законодавства;

формування вимог до конкурентоспроможності ВНЗ;

розподілу державних коштів для тих напрямів підготовки спеціалістів, які принесуть максимальну економічну вигоду і будуть відповідати реальним потребам ринку праці;

розробки національних проектів у галузі освіти;

розвитку оптимальної мережі вищої професійної та додаткової і післядипломної освіти;

системного підходу у розробці загальної стратегії високоякісної підготовки фахівців, що відповідають міжнародним стандартам;

інформатизації системи освіти, створення системи електронних навчальних ресурсів;

забезпечення соціального захисту учасників навчального процесу;

якісної підготовки майбутніх управлінців.

Нове про педагогіку:

Спеціальні технічні засоби навчання та особливості їх використання на уроках
Спеціальні технічні засоби навчання (ТЗН) — необхідний чинник засвоєння знань. Комплексне використання аудіовізуальних засобів навчання на уроках повинно враховувати пізнавальні закономірності навчал ...

Процес професійного самовизначення особистості в психолого-педагогічній літературі
Вибір професії, або професійне самовизначення основа самоствердження людини в суспільстві, одне з головних рішень у житті. Існують різні варіанти визначення поняття "вибору професії", однак ...