Методологічні особливості екологічної освіти

Педагогіка і освіта » Екологічна психопедагогіка » Методологічні особливості екологічної освіти

Постановка таких задач вимагає принципової зміни орієнтації екологічної освіти. Одним з дискусійних питань про стратегії екологічної освіти є питання про те, що повинно стояти в центрі уваги: “природне Середовище” (“навколишнє Середовище”) або “світ природи”.

Базою для такої дискусії є об'єктивно двояке положення, в якому виступають природні об'єкти. З одного боку, вони є елементами навколишнього середовища, що оточують людину, з якими вона взаємодіє як з єдиним, нероздільним цілим. А з іншого, кожен природний об'єкт може бути для людини представником світу природи, що сприймається нею безвідносно до природного середовища (наприклад, сприйняття собаки в будинку ніяк не пов'язано зі сприйняттям природного середовища за вікном).

Природний об'єкт, що виступає як елемент природного середовища, можна порівняти з окремою цеглою у великій цегельній стіні. Для людини, що дивиться на цю стіну, вона практично нічим не відрізняється від інших і може бути з успіхом замінений будь-якою іншою цеглою, - вона взагалі нерозрізнена як щось самостійно існуюче. Саме в цій ролі, як правило, виступають, наприклад, для міського жителя дерева на вулицях: кожне конкретне дерево є скоріше навіть не “деревом”, тобто окремим живим організмом, а лише одним з елементів навколишнього середовища, поряд з тисячами інших, воно як би “розчиняється” у середовищі. Але якщо людина сама, за власною ініціативою посадила дерево, то в навколишньому середовищі людина стане чітко виділяти його з усіх інших, постійно стежити за його розвитком, переживати, якщо воно раптом занедужає, і т.п.

Таким чином, при сприйнятті природи як “середовища” кожен окремий природний об'єкт не має самостійної цінності, він є взаємозамінним іншими аналогічними природними об'єктами. Тому для фахівців з охорони природи, що підходять до неї як до “природного середовища”, важливе збереження тих або інших популяцій тварин і рослин, а не окремих конкретних організмів. При сприйнятті природи саме як “світу природи” - кожен окремий природний об'єкт принципово унікальний і неповторний, так само як і будь-яка людина, з всіма наслідками, що виходять з цього. У цьому випадку зусилля по охороні природи спрямовані на конкретних тварин і рослини, окремі організми, а не їхні популяції.

Таке двоїсте положення, у якому природні об'єкти можуть виступати у взаємодії з людиною, приводять до двоїстого розуміння природи: з одного боку, вона - “природне середовище”, а з іншого боку - “світ природи”. Як правило, у психолого-педагогічній літературі ці два розуміння змішуються, внаслідок чого поняття “природа”, “світ природи”, “природне середовище”, “навколишнє середовище” використовуються як повні синоніми. Але їхні значення принципово розрізняються, в чому можна легко переконатися, порівнявши, наприклад, фрази “пробудження природи”, “пробудження світу природи” і “пробудження природного середовища”, тим більше “пробудження навколишнього середовища” (останнє взагалі неможливо представити).

Подвійність розуміння природи знайшла своє відображення й в екологічній освіті, в якій реалізуються обидві орієнтації: на “природне середовище” і на “світ природи”. У першому випадку екологічна освіта спрямована на формування системи уявлень, відношень, стратегій і технологій взаємодії з природним середовищем, у другому - зі світом природи.

Перша орієнтація втілюється у так званій інвайронментальній педагогіці. З позиції цього підходу, в процесі екологічної освіти необхідне формування, по-перше, системи уявлень про навколишнє природне середовище як цілісну, нерозчленовану систему, що забезпечує життєдіяльність людини як біологічного виду, по-друге, суб’єктивно значимого відношення до природних об’єктів, що мають унікальність, неповторність, по-третє, стратегій і технологій раціонального природокористування.

Друга орієнтація втілюється в екологічній психопедагогіці. З позицій цього підходу, в процесі екологічної освіти необхідне формування, по-перше, системи представлень про світ природи як сукупності конкретних природних об'єктів (і їхніх комплексів), по-друге, суб'єктивно значимого відношення до природних об'єктів, які володіють унікальністю, неповторністю і самоцінністю і, по-третє, стратегій і технологій непрагматичної взаємодії з ними.

При цьому екологічна психологія не заміняє “природу як середовище” на “світ природи”, а доповнює їм екологічну освіту.

Нове про педагогіку:

Структурно-функціональна і факторно функціональна модель
Процес соціалізації практично завжди супроводжується певними проблемами. Про витоки цих проблем та можливі шляхи їх пом’якшення написано чимало. Достатньо згадати, наприклад, теорію розвитку «Его» Е. ...

Еволюція поглядів на проблему престижу та характеру педагогічної праці
Аналіз науково-дослідних робіт вітчизняних та закордонних вчених, дав змогу прослідкувати еволюцію та нинішній стан розробки проблеми престижу та характеру педагогічної праці. В результаті чого варто ...

Навігація по сайту

Copyright © 2019 - All Rights Reserved - www.ipedahohika.com