Використання українознавства та етнопедагогіки як основи національного виховання і навчання управлінських кадрів нової генерації

принцип виховного навчання – забезпечення духовно-морального, національно-патріотичного, трудового, інтелектуального виховання через відповідний відбір і презентацію навчального матеріалу (традиції і норми християнської моралі, козацький кодекс честі, заповіді українських націоналістів тощо) на обох рівнях.

Таким чином, визначальна особливість реалізованого ДонДУУ українознавчого етнопедагогічного підходу до навчання – перехід до інтеґративних знань і цілісного сприйняття особистості. Розгляд усіх проблем навчання і виховання як цілісного явища розкріпачує мислення суб’єктів педагогічного впливу, забезпечує умови для користування власним розумом, для розвитку самосвідомості і самовдосконалення.

Однобічний техногенний розвиток сучасної цивілізації не виправдав себе, стався великий розрив між сучасними досконалими інженерними технологіями і моральними цінностями. Внаслідок цього зросла соціальна напруга в суспільствах, де пріоритетними є не розвиток і вдосконалення людської особистості, а матеріальне накопичення і культ неконтрольованого споживацького інстинкту. Поширюються псевдокультура, псевдолітература, псевдомистецтво. За законами ринку все ставиться під сумнів: сенс буття, принциповість, правда, мораль, природний потяг і біологічні функції індивіда, традиції, звичаї.

Саме тому у нинішній період докорінної переорієнтації цінностей насамперед від вихователів та викладачів слід очікувати реалізації українознавчого інтеґративного підходу у вирішенні проблеми консолідації української нації.

Для досягнення мети сучасного українознавства треба обов’язково мати уявлення про особливості його сприйняття різними членами суспільства. За типологією С.Грабовського, існують сформовані ще в XIX ст.

“гоголівський” тип (побутово-політичне малоросійство)

просвітянсько-культурницький тип П.Куліша та М.Старицького (аполітичне обстоювання культурної автономії)

божественно-особистісний тип П.Юркевича (космополітична причетність людини до Бога)

політичні типи (“федералістський” М.Костомарова, “франківський”, радикальний).

Згадані типи з певними модифікаціями чинні і сьогодні. Але найбільш небезпечний для розбудови української держави тип демонстративних українофобів з боку деяких автохтонних українців та певної кількості колишнього управлінського апарату і прибулої в Україну інтелігенції, яка проводила русифікаторську політику.

Антиукраїнство автохтонних українців виявляється у відмові від власних етнічних ознак (зміна прізвища, мови спілкування в сім’ї, норм побуту, загальнокультурних орієнтацій тощо), у дієвому запереченні та “викоріненні” усього українського із соціально-культурного життя.

Для цього соціального типу мрією стає не українська національна ідея, а свобода від України, втеча від свого архетипного підґрунтя. Проте архетипний код подолати неможливо, тому неадекватність з минулим свого роду, своїм генетичним майбутнім і нові імпульси підсвідомості провокують істерично-гіперактивну боротьбу під гаслами боротьби за “владу рад”, “велику Росію”, “автономну республіку” тощо.

За таких умов українознавство – “спасенний погляд на самого себе” (П.Куліш). Саме інтеґративне, толерантне, демократичне українознавство новітнього періоду має бути покладене в основу освіти нового тисячоліття в Україні.

Перетворення в економіці, які відбуваються в нашій країні, передбачають також зміни в економічному мисленні.

Тип економічного мислення є однією з найважливіших характеристик суб’єктів виробничих відносин, господарських зв’язків і являє собою процес пізнання людиною, соціальною групою, усім суспільством економічної дійсності, сталих економічних відносин, усвідомлення свого місця в них, засвоєння норм раціонального господарювання і поведінки, прогнозування господарських подій, створення відповідних образів доцільної діяльності. Економічне мислення визначається економічними відносинами, економічною дійсністю суспільства. Один тип економічного мислення формується в умовах централізовано керованої, регламентованої економіки, принципово інший – у ринкових умовах.

Нове про педагогіку:

Типи класифікацій педагогічної занедбаності дітей
Є різні типи класифікації дітей з нестандартною поведінкою. І. Невський А. в основу класифікації ставить поведінку дітей, поділяючи їх на: • важковиховуваних; • педагогічно занедбаних; • підлітків-пр ...

Український фольклор як засіб виховання
У попередні десятиліття у вихованні часто домінували однобічність, поверховість, втрачався комплексний підхід до формування цілісної особистості, зокрема засобами українського фольклору. Педагогів сп ...