Вихователь у контексті особистісно орієнтованої системи в школі

Педагогіка і освіта » Особистісно-орієнтоване виховання » Вихователь у контексті особистісно орієнтованої системи в школі

Сторінка 13

4. З більшими труднощами зустрічаються учителі, педагогічний стаж яких складає 12-15 і більше років, їм властива стереотипність суб'єкт-об'єктної форми спілкування, оцінювання учня, а не його вчинку, безпредметних узагальнень, повчань, настанов. У таких вчителів переважають інформативні засоби виховання, монологічні форми спілкування над діалогічними, вони проявляють меншу готовність до рефлексії і самопізнання.

5. Легше попереджувати стереотипні форми поведінки в молодих учителів (до 5 років стажу), у яких ще недостатньо сформований педагогічний стиль; вони проявляють схильність і готовність до відвертого довірливого обговорення проблем, до ризику і в думках, і в діях.

6. Найбільш професійно підготовлені, творчо працюючі учителі краще розуміють важливість емоційного контакту з дітьми, у них більша відкритість досвіду своїх переживань, станів, почуттів, оцінок. Краще проявляється уміння реагувати на емоційні особистісні прояви учнів без їх ранжування по прийнятих стандартах без оцінок і ярликів. Такі вчителі орієнтовані на інтереси учнів (тобто для них характерна гуманістична центрація), у них менше безпредметних узагальнень, відсутні поспішні характеристики і формалізм, вони проявляють більшу терпимість, відвертість, емоційну теплоту. А це і є основні елементи особистісно зорієнтованого підходу.

7. В лабораторних умовах (рольова гра, дискусії, програвання фрагментів уроків, моделювання типів поведінки у конфліктних ситуаціях, аналіз педагогічного досвіду, перегляд відеозаписів уроків, позакласних та позашкільних заходів та ін.) можна демонструвати приклади реалізації елементів особистісно зорієнтованого підходу з наступним аналізом.

Важливий напрямок удосконалення психолого-педагогічної підготовки вчителів пов'язано з істотним переглядом традиційних уявлень про мету, про кінцевий результат цього удосконалення, про педагогічну майстерність як результат теоретичної і практичної педагогічної освіти (точніше, навчання), покликаної озброїти вчителя арсеналом засобів (знань, умінь і навичок) педагогічного навчального впливу, що виховує учнів. При традиційній орієнтації психолого-педагогічної підготовки вчителів на удосконалення педагогічної світи основна увага приділялася психолого-педагогічній розробці проблем, пов'язаних з відповіддю на питання, чому і як вчити студентів педвузів і вчителів, що підвищують свою кваліфікацію, щоб підняти рівень їхньої професійної майстерності. В даний час стає усе більш очевидним, що головні проблеми лежать у трохи іншій площині і пов'язані з відповіддю на питання, хто і як використовує наданий педагогічною освітою арсенал засобів педагогічного впливу.

Так, у центрі уваги психологів і педагогів виявляється вже не питання про зміст і структуру психолого-педагогічних знань у системі педагогічної освіти, а питання про використання цих знань у педагогічній практиці студентів педвузів і в практичній професійно-педагогічній діяльності вчителів (Ю. Н. Кулюткін, В. Г. Онушкін, Г. С. Сухобська й ін.).

Страницы: 8 9 10 11 12 13 

Нове про педагогіку:

Взаємозв’язок колективної форми з іншими формами організації навчального процесу у практиці роботи вчителів початкової школи
Забезпечення організації виховної та навчальної роботи на засадах співробітництва учнів, колективістських взаємозв'язків-важлива умова формування особистості громадянина нашої держави. Педагогічна до ...

Складові педагогічної техніки викладача
Педагогічна техніка — це сукупність раціональних засобів, умінь та особливостей поведінки педагога, спрямованих на ефективну реалізацію обраних ним методів і прийомів навчально-виховної роботи з окре ...

Навігація по сайту

Copyright © 2018 - All Rights Reserved - www.ipedahohika.com