Проблема обдарованості в педагогічній теорії

Сторінка 2

Загальновизнаним є, що неординарні, обдаровані від природи діти характеризуються активною життєвою позицією, енергійністю, самостійністю, мають схильність до досліджень, та негативно реагує на різноманітні перешкоди та заборони. Всі ці моменти дуже заважають вписатися у стандарти освітянського і соціального простору.

Очевидно, що обдаровані діти вимагають посиленої уваги, специфічних форм і методів розвитку їхніх потенційних можливостей. Саме тому одним з самих важливих завдань сьогодення є пошук та підтримка обдарованих дітей, створення умов для розвитку та індивідуальної роботи з ними. Дана проблема потребує, перш за все, об’єднання зусиль усіх органів виконавчої влади та громадянських організацій для вироблення єдиної загальнонаціональної системи пошуку, виявлення, розвитку і підтримки обдарованих дітей.

Камишин В. та Буров О. виділяють декілька проблем, які постали перед «обдарованістю». Серед них є: освітянська, методологічна, наукова, психолого-педагогічна, організаційно-правова чи взагалі буденні проблеми.

М. Лейтес зазначає, що обдаровані учні є справжніми маленькими трудівниками, які відчувають задоволення працюючи. Їх схильність до праці він вважає виявом самої обдарованості. Проте ця категорія дітей не однорідна. М. Лейтес виділяє три категорії обдарованості за наступними ознаками:

прискорений розумовий розвиток;

рання розумова спеціалізація;

окремі ознаки непересічних здібностей;

Дітям, котрі належать до першої категорії, притаманний високий темп навчання. Вони, як правило. Починають рано читати та писати. Починають захоплюватися якоюсь конкретною галуззю знань та швидко просуваються вперед, не бажаючи запинятися. Звичайно, можливим залишається зацікавленість іншими захопленнями, та все ж, потяг до отримання знань залишається незмінним. До другої категорії відносять дітей зі спеціальними здібностями, у яких при звичайному рівні інтелекту спостерігається особливе тяжіння та інтерес до якогось окремого навчального предмета. Така дитина, як правило, починаючи з середніх класів захоплюватися математикою, фізикою, біологією або якимось іншим предметом. Головною особливістю для таких дітей є дуже швидке та легке засвоєння нової теми, нових правил та будь-яку специфіку того чи іншого предмету. До третьої категорії належать діти, які не випереджають своїх однолітків за загальним розвитком, але, в той же час, вони відрізняються особливою своєрідністю розумової роботи, яка дає зрозуміти про їх неординарність, особливість.

Необхідність розвитку інтелектуальних здібностей дітей актуалізує проблему організації навчання розумово обдарованих дітей. Школярі з високими розумовими можливостями характеризуються деякими загальними особливостями. Які мають враховуватися під час розробки навчальних програм. До таких загальних особливостей належать:

здатність швидко схоплювати зміст принципів, понять, положень. Ця особливість потребує спеціального підходу;

потреба зосереджуватися на тих аспектах проблеми, які є цікавими для дитини;

здатність помічати, міркувати, висувати гіпотези. Цілеспрямованість розвитку пізнавальних процесів у спеціальних навчальних програмах розвиває такі здібності на досить високому рівні.

Для реалізації проблеми навчання інтелектуально обдарованих учнів учитель має буди досить високо підготовленим. Готовність педагога до співпраці з обдарованими учнями визначається наявністю у нього певних кваліфікаційних та професійних якостей (теоретичних знань, практичного досвіду). Дослідники розробили ряд положень відносно знань, умінь та навичок, якими повинен володіти вчитель працюючий з обдарованими дітьми. Тому що вчитель повинен вміти спрямувати дитину, допомогти їй розвинути свою здібність правильним шляхом, аби не порушити цілісність розвитку обдарованості.

Є. Покалайнен виділив дві цільові установки процесу розвитку обдарованих дітей:

Створення умов найбільш повної реалізації здібностей і нахилів обдарованої дитини;

Виховання врівноваженого інтелігентного представника суспільства, який зможе реалізувати потенціал, виходячи з його інтересів.

В додаток до цих установок психологи виділяють наступні принципи, яких повинні дотримуватися освітні заклади під час розробки програми роботи з обдарованими дітьми:

Визначення сильних та слабких сторін кожного учня і створення індивідуальної програми його розвитку;

Індивідуальна програма повинна передбачити оптимальний та поступовий перехід учня з одного рівня загального розвитку на інший;

Чітка система оцінювання;

Спілкування обдарованої дитини з однолітками свого рівня;

Тісний контакт школи з батьками обдарованих дітей;

Залучення до навчання обдарованих дітей талановитих фахівців, які мають спеціальну підготовку.

Першим кроком до реалізації обдарованості – являється компетентний вчитель, який володіє адекватними, цільовими та дієвими формами та методами для подолання проблем.

Страницы: 1 2 3

Нове про педагогіку:

Історичний розвиток форм навчання
Історично існувало декілька основних форм навчання: Індивідуальна форма навчання – вчитель працює з одним учнем (в своєму домі чи домі учня) – найдавніша форма, що виникає ще за античних часів і домі ...

Використання пошукових ситуацій
Сприяють вихованню пізнавальної активності так звані пошукові ситуації. Учням називається учбово-пізнавальна задача яку вони повинні вирішувати самі, з частковою допомогою вчителя. Наприклад, при нав ...

Навігація по сайту

Copyright © 2018 - All Rights Reserved - www.ipedahohika.com