Жанрові риси філософсько-релігійної драми у п’єсі П. Кальдерона "Життя - це сон"

Педагогіка і освіта » Методичні аспекти вивчення драматичних творів на уроках світової літератури » Жанрові риси філософсько-релігійної драми у п’єсі П. Кальдерона "Життя - це сон"

Сторінка 3

"Сехізмундо:

Те, що сню й добро жадаю

Я творити, бо не зникне

Те, що й в снах вдалось зробити".

Як зазначив Пастушенко, "барокові письменники ставлять у центр і вирішують на різному життєвому матеріалі проблему насиченого драматизмом самоствердження особистості у світі" , при цьому драматург спрямовує п’єсу до пізнання суспільної значимості дій героя, шукає позитивний ефект у самовихованні і прозрінні принца.

Розглядаючи проблему боротьби з долею (традиційну для цього жанру), Кальдерон в процесі розвитку сюжету показує, що фатальне пророцтво здійснюється саме тому, що цьому посприяла сліпа воля батька-деспота, що зачинив сина в башті, де нещасний ріс в дикості і, природно, не міг не "озвіріти". Тут Кальдерон торкається тези про свободу волі і про те, що люди лише виконують забаганки небес, граючи визначені наперед ролі, і вдосконалювати чи змінити долю вони можуть лише одним способом - змінивши самих себе і постійно борючись із гріховністю людської натури. "У Кальдерона реалізація тези про свободу волі відрізняється крайньою напруженістю і драматизмом в умовах ієрархічної дійсності, що межує в розумінні письменників бароко з суперечливими крайнощами - загадковим, але нелюдським небесним приреченням і руйнівним свавіллям людини або безвольною покорою і смиренням, які раптом виявляються трагічною помилкою (образ Басиліо)" . Барокове розуміння світу як торжества двох протилежних сутностей - божественності і небуття - позбавляє людину того почесного місця, яке їй відводило Відродження. Тому активність особистості в ситуації визначеності її долі не означає піднесення людини до рівня божества; свобода волі виступає синонімом "тотожності індивіда, який загрожує розчинитися в некерованій стихії вищих сил і власних пристрастей". Епізод випробування принца владою дозволяє зрозуміти міру моральної відповідальності, яку Кальдерон покладає на ідеального правителя. У його розумінні (характерному для бароко) людина, яка здобула моральну перемогу над собою, володіє найвищою цінністю.

Кальдерон свою філософську драму будує, безумовно, на дещо песимістичному світобаченні, що витікає з релігійної християнської містики. Однак справжнього песимізму тут немає - адже поруч з людиною завжди є Бог, і людина, наділена свободою волі, завжди може звернутися до Нього.

Кальдерон, хоча в якомусь сенсі й успадковує думки давньогрецьких філософів і моралістів про те, що життя - лише сон, а все навколо людини - лише тіні предметів, а не самі предмети, але більшою мірою він наслідує ранньохристиянських моралістів, які говорили, що життя - сон у порівнянні з реальністю вічного життя. Драматург не втомлюється стверджувати, що вічне життя будується самою людиною, її вчинками, і що добро безумовно залишається добром, навіть і уві сні. Полеміка з ренесансним моралістами в питанні свободи людини виразно проявляється у драмі в лінії Сехізмундо і Басиліо. Король, злякавшись страшних пророцтв, ув’язнює принца в башту, щоб, як він думає, перебороти долю силою розуму і так врятувати державу від тирана. Проте самого розуму, без любові і без віри, недостатньо. Принц, проживши все життя у в’язниці, мріючи бути вільним, як птах або як звір, опинившись на волі, і стає схожим на звіра. Так Кальдерон показує, що король, бажаючи уникнути зла, сам створив його - адже Сехізмундо озлобила саме тюрма. Можливо, саме це і передбачали зірки? І виходить, долю не можна перемогти? Але драматург заперечує: ні, можна. І показує, як. Його герой, знову опинившись в ув’язненні, усвідомлює, що "звіряча свобода" насправді помилкова. І починає шукати свободу в самому собі, звертаючись до Бога. І коли Сехізмундо виходить з в’язниці знову, він вільніший, ніж звір - він вільний саме як людина, оскільки пізнав подаровану йому Богом свободу вибору. І Сехізмундо вибирає добро, і розуміє, що повинен постійно пам’ятати про зроблений вибір і йти цим шляхом.

Страницы: 1 2 3 4 5

Нове про педагогіку:

Функції та структура методів
Методам властиві певні функції. Зокрема, спонукальна функція виступає збудником внутрішнього інтересу до навчання, який формується за допомогою спеціальних прийомів, що викликають прагнення набувати ...

Методичні рекомендації щодо активізації навчального процесу і психодіагностики інтелекту
Одним із завдань розумового виховання школяра є розвиток розуму, пізнавальних здібностей та інтересів дітей, який може реалізуватися як в навчальній діяльності, так і в позаурочній та позашкільній. О ...

Навігація по сайту

Copyright © 2019 - All Rights Reserved - www.ipedahohika.com