Риси бароко у п’єсі Кальдерона "Життя - це сон"

П’єса "Життя - це сон" є взірцевою драмою барокового мистецтва; в ній "образи та мотиви цього стилю знаходять яскраве й оригінальне втілення" .

Кальдерон відтворив напружену духовну атмосферу епохи, намагаючись осмислити сенс життя особистості, її стосунки зі світом, Богом, долею. Час і простір у таких п’єсах досить умовні. Твори відзначаються високим ступенем алегоричності й метафоричністю мовлення. Дійсне і уявне, реальне і фантастичне сплітаються настільки тісно, що життя постає у вигляді "сну", де немає нічого певного, сталого, справжнього.

Земний світ у Кальдерона нагадує "то хаос, де діють стихійні сили, то галасливий ярмарок, де все вирує і продається, то театр, де люди постійно грають якісь ролі, а головним режисером життя виступає вища сила, не доступна розумінню".

Людина у філософських творах іспанського драматурга охоплена неясною тривогою, бо знаходиться у полоні різних пристрастей і протиріч, блукає без дороги в мінливому й непевному світі, постійно борючись сама з собою. Шлях героїв Кальдерона до усвідомлення сенсу буття тяжкий і тернистий, сповнений втрат, розчарувань і сумнівів, але письменник вірить, що "людина здатна перемогти себе і вистояти перед лицем невблаганної долі".

"Життя - це сон" - саме той твір, який акумулював усю складність та багатозначність проблем, які завжди поставали перед людиною і які вона будь-що прагнула осягнути.

Одна з важливих філософських проблем доби бароко - чи здатна людина перемогти в собі зло (звіра) і як це зробити? - прямо пов’язана з вирішенням провідного філософсько-морального конфлікту драми "Життя - це сон" - конфлікту між, з одного боку, пророцтвом про долю Сехізмундо, а з іншого - його справжньою долею.

Саме тут і криється одна з головних причин надзвичайно інтенсивного використання Кальдероном метафори-антитези "людина - звір". Недаремно текст твору пронизаний висловами:

"Я тут звір серед людей

І людина серед звірів".

або:

"Лють вгамуйте, щоб по стежі

Не пройти, всьому ж є міра,

Від людини і до звіра,

Від палацу і до вежі" і т.п.

Цікаво, що антитеза "людина - звір" іноді перетворюється на тотожність:

"Я не знав, та взнав, що я -

Це злиття людини й звіра".

або:

"Батько мій, аби жорстокість

Відхилить мою невинну,

Обернув мене на звіра,

На страхітливу людину" .

Дійсно, доля Сехізмундо є своєрідною моделлю вирішення згаданого барокового конфлікту, а можливо, і своєрідним "рецептом", "кодексом поведінки" людини на шляху від зла до добра ("від звіра до людини"). Так, цікавим є питання про еволюцію образу Сехізмундо.

Сехізмундо на початку і наприкінці твору - це взагалі дві різні людини. Спочатку це напівдикий самітник, який зріс у вежі поміж диких звірів і сам нагадує звіра як внутрішньо (дика вдача, нестриманість, намагання задовольняти перший ліпший свій інстинкт або бажання), так і зовнішньо - не випадково він постійно з’являється у звірячій шкурі.

Як зазначає О.М. Ніколенко "мало змінює його внутрішню сутність і перевдягання в пишний одяг принца, коли, за його словами, "ретельні служники / Уклякали, називали / Мене принцом і вдягали / У шарлати і шовки". У гніві він викинув із вікна слугу ("заподіяв смерть нароком"), погрожував Астольфо, брутально поводився з жінками. Тобто сама по собі наявність королівської мантії не є гарантією, що на троні сидить людина, а не звір (це теж важлива думка, особливо в часи монархії, коли жив Кальдерон)".

Нове про педагогіку:

Мета організації позаурочної роботи
У системі розвитку підростаючого покоління важлива роль належить різним формам позаурочної роботи. Резерв позаурочного часу може і повинен бути ефективно використаний для вирішення завдань різнобічно ...

Емпіричне дослідження зв’язку уяви та творчого мислення студентів 2-го курсу спеціальності „Психологія”
В даній роботі проводилось емпіричне дослідження зв’язку уяви, творчого мислення та індивідуальних стилів мислення за допомогою таких методик: 1. Визначення рівня продуктивності уяви. 2. Виявлення ін ...