П’єса "Життя - це сон" є взірцевою драмою барокового мистецтва; в ній "образи та мотиви цього стилю знаходять яскраве й оригінальне втілення" .
Кальдерон відтворив напружену духовну атмосферу епохи, намагаючись осмислити сенс життя особистості, її стосунки зі світом, Богом, долею. Час і простір у таких п’єсах досить умовні. Твори відзначаються високим ступенем алегоричності й метафоричністю мовлення. Дійсне і уявне, реальне і фантастичне сплітаються настільки тісно, що життя постає у вигляді "сну", де немає нічого певного, сталого, справжнього.
Земний світ у Кальдерона нагадує "то хаос, де діють стихійні сили, то галасливий ярмарок, де все вирує і продається, то театр, де люди постійно грають якісь ролі, а головним режисером життя виступає вища сила, не доступна розумінню".
Людина у філософських творах іспанського драматурга охоплена неясною тривогою, бо знаходиться у полоні різних пристрастей і протиріч, блукає без дороги в мінливому й непевному світі, постійно борючись сама з собою. Шлях героїв Кальдерона до усвідомлення сенсу буття тяжкий і тернистий, сповнений втрат, розчарувань і сумнівів, але письменник вірить, що "людина здатна перемогти себе і вистояти перед лицем невблаганної долі".
"Життя - це сон" - саме той твір, який акумулював усю складність та багатозначність проблем, які завжди поставали перед людиною і які вона будь-що прагнула осягнути.
Одна з важливих філософських проблем доби бароко - чи здатна людина перемогти в собі зло (звіра) і як це зробити? - прямо пов’язана з вирішенням провідного філософсько-морального конфлікту драми "Життя - це сон" - конфлікту між, з одного боку, пророцтвом про долю Сехізмундо, а з іншого - його справжньою долею.
Саме тут і криється одна з головних причин надзвичайно інтенсивного використання Кальдероном метафори-антитези "людина - звір". Недаремно текст твору пронизаний висловами:
"Я тут звір серед людей
І людина серед звірів".
або:
"Лють вгамуйте, щоб по стежі
Не пройти, всьому ж є міра,
Від людини і до звіра,
Від палацу і до вежі" і т.п.
Цікаво, що антитеза "людина - звір" іноді перетворюється на тотожність:
"Я не знав, та взнав, що я -
Це злиття людини й звіра".
або:
"Батько мій, аби жорстокість
Відхилить мою невинну,
Обернув мене на звіра,
На страхітливу людину" .
Дійсно, доля Сехізмундо є своєрідною моделлю вирішення згаданого барокового конфлікту, а можливо, і своєрідним "рецептом", "кодексом поведінки" людини на шляху від зла до добра ("від звіра до людини"). Так, цікавим є питання про еволюцію образу Сехізмундо.
Сехізмундо на початку і наприкінці твору - це взагалі дві різні людини. Спочатку це напівдикий самітник, який зріс у вежі поміж диких звірів і сам нагадує звіра як внутрішньо (дика вдача, нестриманість, намагання задовольняти перший ліпший свій інстинкт або бажання), так і зовнішньо - не випадково він постійно з’являється у звірячій шкурі.
Як зазначає О.М. Ніколенко "мало змінює його внутрішню сутність і перевдягання в пишний одяг принца, коли, за його словами, "ретельні служники / Уклякали, називали / Мене принцом і вдягали / У шарлати і шовки". У гніві він викинув із вікна слугу ("заподіяв смерть нароком"), погрожував Астольфо, брутально поводився з жінками. Тобто сама по собі наявність королівської мантії не є гарантією, що на троні сидить людина, а не звір (це теж важлива думка, особливо в часи монархії, коли жив Кальдерон)".
Нове про педагогіку:
Структура й типи педагогічної спрямованості
Необхідно також виділити дослідження структури педагогічної спрямованості. Так, Л.М. Ахмедзянова, розуміючи під її сутністю педагогічне покликання, у структуру включає: неусвідомлений потяг до педаго ...
Розвиток артикуляційного апарату і чіткості вимовляння звуків
дітей-олігофренів
Начало формы Начало формы Робота по фонематичному сприйманню учнів тісно пов’язана з розвитком артикуляційного апарату, так як чіткість кінестетичних подразників, їх сила створюють сприятливі умови д ...