Художня специфіка літератури бароко

Сторінка 1

Бароко (від італ. "barоссо", фр. "baroque" - "дивний, неправильний") - літературний стиль у Європі кінця XVI, XVII й частини XVIII ст. Термін "бароко" перейшов до літературознавства з мистецтвознавства через загальну схожість у стилях образотворчого мистецтва і літератури тієї доби. Вважають, що першим термін "бароко" щодо літератури використав Фрідріх Ніцше.

Цей художній напрям був спільним для переважної більшості європейських літератур. Бароко прийшло на зміну Відродженню, але не було його запереченням. Відійшовши від властивих ренесансній культурі уявлень про чітку гармонію та закономірність буття й безмежні можливості людини, естетика бароко будувалася на колізії між людиною та зовнішнім світом, між ідеологічними й чуттєвими потребами, розумом і природними силами, які уособлювали тепер ворожі людині стихії. Для бароко як стилю, породженого перехідною добою, характерним є руйнування антропоцентричних уявлень доби Відродження, домінування божественного начала в його художній системі. У бароковому мистецтві відчувається болісне переживання особистої самотності, "покинутості" людини в поєднанні з постійним пошуком "втраченого раю". У цих пошуках митці бароко постійно коливаються між аскетизмом і гедонізмом, небом і землею, Богом і дияволом. Характерними ознаками цього напрямку були також відродження античної культури і спроба поєднання її з християнською релігією.

Одним із панівних принципів естетики бароко стала ілюзорність. Митець своїми творами повинен був створювати ілюзію, читача треба буквально приголомшити, змусити його дивуватися за допомогою введення до твору дивних картин, незвичних сцен, нагромадження образів, красномовства героїв. Поетика бароко характеризується поєднанням релігійності та світськості в межах одного твору, наявністю християнських та античних персонажів, продовженням і запереченням традицій Відродження. Однією з основних рис барокової культури є також синтез різних видів і жанрів творчості. Важливий художній засіб у літературі бароко - це метафора, яка є основою для вираження всіх явищ світу і сприяє його пізнанню. У тексті барокового твору відбувається поступовий перехід від прикрас і деталей до емблем, від емблем до алегорій, від алегорій до символу. Цей процес поєднується з баченням світу як метаморфози: поет повинен проникнути в таємниці безперервних змін життя.

На зміну Ренесансу в європейській культурі приходить бароко, у ньому поєднуються традиції готики і Ренесансу. Визначальними прикметами бароко є:

нахил до ускладненої форми (як у пізній готиці);

повернення властивого готиці геоцентризму, але збереження й антропоцентризму, лише тепер людина практикується не як противага Богові, а як найдосконаліше його творіння;

замість світської спрямованості бачимо в часи бароко знову релігійне забарвлення всіх сфер культури, як у добу середньовіччя;

замість визволення людини від пут соціальних та релігійних норм знову помітне посилення ролі церкви і держави.

збереження античного ідеалу краси, але існувала спроба поєднати його з християнським ідеалом, тобто йдеться про поєднання краси духовної і фізичної, внутрішньої і зовнішньої, в цілому відбувається примирення античної і християнської традиції.

Страницы: 1 2 3 4

Нове про педагогіку:

Основні методичні аспекти розвитку фізичних якостей
Гнучкість характеризує ступінь рухливості в різних ланках опорно-рухового апарату людини. Вона залежить від форми і будови суглобів, від еластичності м'язів і зв'язок, від функціонального стану центр ...

Проблема навчання гри молодших школярів в баскетбол
Здавна освіта і виховання розглядалися в рамках теорії фізичного виховання як точки дотику між педагогікою і грою. Педагогіка пов'язує гру з процесом виховання, освіти, навчання, розвитку особистості ...

Навігація по сайту

Copyright © 2018 - All Rights Reserved - www.ipedahohika.com