Драма та театр - нерозривна єдність понять

Сторінка 1

Поняття театр та драма перебувають у постійній взаємодії, переплітаються та становлять собою практично єдине ціле. Відома думка про майбутнє драми, висловлена Лассалем у зв’язку з критичною оцінкою трагедії, яка полягає, на його думку, у злитті ідейної глибини, усвідомленого історичного сенсу зі жвавістю і дієвістю, має принципове методологічне значення. Вона характеризує загальний напрям розвитку реалістичної драми, хоча тенденція ця проявляється в реальній історії мистецтва зовсім не з механічною прямолінійністю, а часом через відхилення і своєрідні форми. У даному випадку важливо підкреслити, що саме це злиття зовсім не зводиться тільки до досягнення драмою сценічності і взагалі не може розглядатися як чисто художній фактор.

Якщо вважати так, то, по суті, ми відокремлюємо ідейне від художнього у драматичному мистецтві, спрощувати їх діалектику. Подібний погляд повертає нас до уявлення про драму і театр, як до якихось паралельних художніх явищ, суть відносин між якими полягає в тому, що драма - літературний твір, що може бути підпорядкований особливим умовам і обмеженням сцени, однак набуває там суттєвої наочності і сили впливу, оскільки театр доводить ілюзію життя до найвищої межі. Не кажучи вже про те, що ілюзія життя (взагалі не є, як відомо, метою і критерієм мистецтва Наприклад: "Ідейна глибина - це усвідомлений історичний сенс, висока художність - жвавість і дієвість". Драма має можливість суттєво впливати на настрої та навіть переконання людей, змушувати їх замислюватися над нагальними проблемами суспільства та кожної особистості індивідуально. Тобто, драма "сплавлюється" із життям. Подібний погляд, хоч і по-іншому, виражений також у книзі Ю. Борєва "Про трагічне", де, ілюструючи це злиття на прикладі мистецтва Б. Брехта, автор бачить його в з’єднанні "епічного коментаря" дії з "багатством" і "жвавістю сценічних образів".

Із методологічної точки зору вказати на залежність драми від закономірностей театру - значить зупинитися, принаймні, на половині шляху. Бо для розуміння сутності драми та її історичних тенденцій необхідно відповісти на питання про те, чим в свою чергу обумовлені самі закономірності театру, яке їх ставлення не тільки до драми, а й до дійсності. Сказати, що "показ людини на сцені вимагає дії", - звучить якось обірвано та недостатньо і, щонайменше, неточно; у відомим чином все відбувається навпаки - швидше людина, яка діє, драматична дія взагалі тяжіють до показу на сцені. Це далеко не логічний нюанс, за ним криється різниця поглядів на суть питання, вона має важливе значення не тільки в теоретичному, але і в практичному плані. Біда вказаної точки зору полягає, зокрема, в тому, що вона веде до ігнорування важливої проблеми співвіднесення драми і самого матеріалу відображеної дійсності, існування у неї власного, досить широкого, в певних межах історично мінливого, але разом з тим досить конкретного предмета. Начебто б заманливо розширюючи майже без всяких обмежень можливості драми у відображенні нею життя ("своїми засобами драма може все"), вона практично веде до ослаблення її художньої ефективності.

Ця точка зору не витримує ні теоретичної, ні практичної перевірки. Її теоретична передумова - розуміння тих чи інших форм мистецтва як різних способів відображення дійсності, безвідносних до особливостей її різних сторін і явищ. Але в тому-то й річ, що специфічні особливості драми, яка за самою своєю природою передбачає сценічну форму, обумовлюються завданням художнього освоєння абсолютно конкретного аспекту суспільних відносин. Художньо освоюючи все багатство життя, різні галузі мистецтва з неоднаковим ступенем тонкості і глибини відображають його різні прояви, сторони, грані.Ю. Борєв пише:". по мірі того як предметна дійсність всюди в суспільстві стає для людини дійсністю людських реальних сил, людської реальністю і, отже, дійсністю її власних сутнісних сил, всі предмети стають для її уособленням самої себе, твердженням і здійсненням її індивідуальності, її предметами, а це означає, що предмет стає ним самим. Спосіб того, як вони стають для неї її предметами, залежить від природи предмета і від природи відповідної їй сутнісної сили, бо саме визначеність цього відношення створює особливий, дійсний спосіб затвердження. Очима предмет сприймається інакше, ніж слухом, і предмет ока - інший, ніж предмет вуха. Своєрідність кожної сутнісної сили - це якраз її своєрідна сутність, отже і своєрідний спосіб її уособлення, її предметно-дійсного, живого буття. Тому не тільки в мисленні, а й усіма почуттями людина утверджує себе в предметному світі".

Страницы: 1 2

Нове про педагогіку:

Напрями соціально-педагогічної діяльності з сім’ями
Одним із важливих напрямів роботи соціального педагога є надання допомоги вчителям, вихователям, батькам, учням у налагодження взаємостосунків, здобутті взаєморозуміння, раціональних шляхів вирішення ...

Навчально-методичний комплекс вчителя світової літератури
"Освітня галузь "мови і літератури" має виняткове значення, оскільки саме через неї формуються світоглядні й ціннісні орієнтації особистості, її загальна культура, вміння спілкуватись ...

Навігація по сайту

Copyright © 2018 - All Rights Reserved - www.ipedahohika.com