Мовленнєва компетенція, як складова іншомовної комунікативної компетенції

Педагогіка і освіта » Формування англомовної мовленнєвої компетенції учнів 5 класу з використанням відеоматеріалів » Мовленнєва компетенція, як складова іншомовної комунікативної компетенції

Сторінка 1

Основною метою навчання іноземної мови є оволодіння іншомовною комунікативною компетенцією. До компонентів іншомовної комунікативної компетенції належать мовна, мовленнєва та соціокультурна компетенції. Мовна компетенція передбачає опанування знаннями з лексики, граматики, фонетики, орфографії та формування відповідних навичок: фонетичних, лексичних, граматичних, морфологічних, синтаксичних, орфографічних, графічних та каліграфічних. Мовленнєва компетенція – володіння чотирьма видами умінь: аудіювання, говоріння, читання та письмо. Соціокультурна компетенція складається з: країнознавчої компетенції – знання учнів про культуру країни, мова якої вивчається; лінгвокраїнознавчої компетенції, що передбачає володіння учнями особливостями мовленнєвої та немовленнєвої поведінки носіїв.

Оскільки мовленнєва компетенція складається з чотирьох компонентів, а саме говоріння, аудіювання, читання та письма, варто розкрити сутність кожного з них.

Говоріння – усний продуктивний вид мовленнєвої діяльності (МД), який може бути підготовленим і непідготовленим. Говоріння забезпечує усне спілкування іноземною мовою в діалогічній формі (паралельно з аудіюванням) і в монологічній формі. Воно спрямоване до однієї особи або до необмеженої кількості осіб. Як і будь-яка інша діяльність, акт говоріння завжди має певну мету, мотив, в основі якого лежить потреба; предмет — думки того, хто говорить; продукт — висловлювання (діалог або монолог) і результат, який може виражатися у вербальній або невербальній реакції на висловлювання.

Діалогічне мовлення – це процес мовленнєвої взаємодії двох або більше учасників спілкування. Тому в межах мовленнєвого акту кожен з учасників по черзі виступає як слухач і як мовець.

Першоелементом діалогу є репліка – окремі взаємопов'язані висловлювання, межею яких є зміна співрозмовника. Сукупність реплік, що характеризується структурною, інтонаційною та семантичною завершеністю, називають діалогічною єдністю (ДЄ). ДЄ є одиницею навчання діалогічного мовлення. Перша репліка ДЄ завжди ініціативна (її називають ще реплікою-спонуканням або керуючою реплікою). Друга репліка може бути або повністю реактивною (інакше - залежною або реплікою-реакцією), або реактивно-ініціативною, тобто включати реакцію на попереднє висловлювання і спонукання до наступного .

Залежно від провідної комунікативної функції, виділяють чотири основних типи діалогів: діалог-розпитування, діалог-домовленість, діалог-обмін враженнями/ думками, діалог-обговорення /дискусія.

Існують різні підходи до навчання діалогічного мовлення, з яких можна виділити два основних. Відповідно до першого - "зверху вниз" - навчання ДМ розпочинається зі слухання діалогу-зразка з його наступним варіюванням, а згодом і створенням власних діалогів в аналогічних ситуаціях спілкування. Другий - "знизу вверх" - передбачає шлях від засвоєння спочатку елементів діалогу (реплік ДЄ) до самостійної побудови діалогу на основі запропонованої навчальної КС, що не виключає прослуховування діалогів-зразків.

Вправи для навчання підготовленого діалогічного мовлення: відповіді на питання (короткі, повні і розгорнуті); постановка ситуативних і ключових питань; діалогізація прослуханого чи прочитаного монологічного тексту; складання (нового чи прочитаного) діалогу на задану тему; драматизація монологічного тексту; доповнення чи видозміна діалогу, проведення спрямованого (чи самостійного) діалогу. Вправи для навчання непідготовленого діалогічного мовлення: складання аргументованих відповідей на питання; проведення комбінованих діалогів (з репліками і коментарями інших учнів); побудова без попередньої підготовки керованого діалогу (з опорами і без опор); проведення ігор чи вікторин; - проведення дискусій .

Монолог — це безпосередньо спрямований до співрозмовника чи аудиторії організований вид усного мовлення, який передбачає висловлювання однієї особи.

Залежно від комунікативної функції та характеру логіко-синтаксичних зв'язків між реченнями розрізняють такі основні типи монологічних висловлювань: опис, розповідь і роздум (міркування).

З мовної точки зору, монологічне мовлення характеризується структурною завершеністю речень, відносною повнотою висловлювання, розгорнутістю та різноструктурністю фраз. Крім того, монологічному мовленню властиві досить складний синтаксис, а також зв'язність, що передбачає володіння мовними засобами міжфразового зв'язку.

В методиці навчання іноземних мов виділяють три етапи формування вмінь монологічного мовлення. Завдання першого етапу полягає в тому, щоб навчити учнів об'єднувати ЗМ рівня фрази в одну понадфразову єдність. На другому етапі учні вчаться самостійно будувати висловлювання понадфразового рівня. Важливим видом вербальної зорової опори є підстановча таблиця. Головне завдання третього етапу — навчити учнів створювати монологічні висловлювання текстового рівня різних функціонально-смислових типів мовлення в такому обсязі, який передбачено програмою для даного класу .

Страницы: 1 2

Нове про педагогіку:

Функціональні можливості організму людини
Не надійтесь на медицину. Вона непогано лікує багато хвороб, але не може зробити людину здоровою. М.М.Амосов. До теперішнього часу ведуться суперечки про те, які якості визначають фізичну підготовлен ...

Особливості діяльності соціального педагога в дошкільному навчальному закладі
У статті піднімаються актуальні питання соціально-педагогічної роботи в дошкільному навчальному закладі, аналізуються науково-педагогічні дослідження з проблеми діяльності соціального педагога в сист ...

Навігація по сайту

Copyright © 2019 - All Rights Reserved - www.ipedahohika.com