Поняття адикції у соціальних науках

Сторінка 5

Особисте життя, навчальна діяльність і навколишнє середовище розглядаються ними найчастіше як «сірі», «нудні», «монотонні», «апатичні». Цим дітям не вдається знайти в реальній дійсності будь-які сфери діяльності, здатні привернути їхню увагу, зацікавити, викликати емоційну реакцію. І тільки після вживання різних психоактивних речовин вони відчувають почуття піднесеності без реального поліпшення ситуації.

Адиктивна активність носить виборчий характер - у тих сферах життя, які хоч тимчасово, але приносять людині задоволення і виривають його зі світу емоційної порожнечі, стагнації. Вони можуть проявити велику активність для досягнення мети, пов’язаної з добуванням алкоголю, наркотиків тощо, аж до вчинення аморальних і кримінальних проступків

В. Д. Менделевич посилається на Е. Берна і через призму його теорії розкриває сутність адиктивної особистості. На думку Е. Берна, у людини існує шість видів голоду: голод по сенсорній стимуляції; голод за визнанням; голод по фізичному контакту; сексуальний голод; структурний голод, чи голод по структуруванню часу; голод з ініціативи.

У адиктивної особистості кожен вид голод загострюється . Вони не знаходять задоволення відчуття голоду в реальному житті і прагнуть зняти дискомфорт і незадоволення реальністю стимуляцією тих чи інших видів діяльності. Вони намагаються досягти підвищеного рівня сенсорної стимуляції (віддають перевагу гучним звукам, яскравим фарбам, різким запахам).

Прагнення говорити неправду, обманювати навколишніх, а також звинувачувати інших у власних промахах випливає зі структури адиктивної особистості, яка намагається приховати від оточуючих власний «комплекс неповноцінності», зумовлений невмінням жити відповідно до загальноприйнятих норм. Учитель, психолог, соціальний педагог особливу увагу повинен приділяти поведінці дітей «групи ризику» у різних сферах їх життєдіяльності.

Таким чином, основним у поведінці адиктивної особистості є прагнення до відходу від реальності, страх перед повсякденною, наповненою зобов’язаннями і регламентаціями «нудною» життям, схильність до пошуку емоційних переживань. Шкільна неспроможність, різке зниження успішності, шкільна дезадаптація, що сприяють вживанню психоактивних речовин, і повинні навести на думку про зловживання підлітком психоактивних речовин.

Етапи становлення адиктивної поведінки. Становлення адиктивної поведінки відрізняється широкою індивідуальною своєрідністю, але в цілому тут можна виділити ряд закономірних етапів. В. Каган (1999) виділяє три етапи наркологічних (алкогольних і неалкогольних) варіантів становлення аддиктивної поведінки:

1 етап. Перші проби. Відбуваються зазвичай під чиїмось впливом або в компанії. Чималу роль тут грають цікавість, наслідування, груповий конформізм і мотиви групового самоствердження. Глибинна мотивація сходить до властивої людині потреби в зміні станів свідомості: вірогідність того, що перші проби переростуть в розгорнутий процес формування адиктивної поведінки і подальшого переходу у хворобу тим більше, чим менше вік при перших спробах і чим менше потреба у зміні свідомості задовольняється соціально схвалюються. Вибір засобу на цьому етапі залежить від етнокультурних особливостей, особливостей субкультури, досвіду групи та доступних коштів. За різних причин перші проби найчастіше не мають продовження, виключення становлять тютюнопаління та культурально-санкціонована алкоголізація.

2 етап. Пошукова адиктивна поведінка. Наступним за першими пробами йде етап експерименту з різними видами психоактивних речовин - алкоголем, ліками, наркотиками, побутовими та промисловими хімікатами. Зазвичай воно притаманне молодшому підлітковому віку. Для одних підлітків важливо їх вживання як знак приналежності до групи, для інших - сам факт зміни стану свідомості («відруб»,«Відключка»), для третіх - якість викликаних ефектів і особливості «кайфу». Як правило, цей етап розвивається в компанії і оформляється по алкогольному типу - для веселощів, розкутості, загострення сприйняття, зняття сексуальних бар’єрів, вираження ставлення («Не нюхаєш, значить, не поважаєш»).

3 етап. Перехід адиктивної поведінки у хворобу. Відбувається під впливом безлічі різноманітних факторів, які можна умовно розділити на соціальні, соціально-психологічні, психологічні та біологічні.

Соціальні - нестабільність суспільства, доступність психоактивних речовин, відсутність позитивних соціальних і культурних традицій, контрастності рівнів життя, інтенсивність і щільність міграції та ін. Соціально-психологічний високий рівень колективної і масової тривоги, розрихленість зв’язків з родиною та іншими позитивно-значимими групами, романтизація та героїзація девіантної поведінки в масовій свідомості, відсутність для дітей і підлітків дозвіллєвих центрів, послаблення зв’язків поколінь.

Страницы: 1 2 3 4 5 6 7 8 9 10

Нове про педагогіку:

Використання програмного матеріалу в дитячому закладі
В кожній віковій групі здійснюються певні програмні задачі ознайомлення дітей з природою. Вони передбачають поступове засвоювання природних знань. Дітей 2-х, 3-х років життя знайомлять з рослинами, т ...

Прийом посади заступником командира роти з виховної роботи
Держава піклується про виховання кадрів військових вихователів. І це дає свої плоди. У військах служить великий загін досвідчених офіцерів виховної роботи. Їм по силах будь-які завдання, якими б важк ...

Навігація по сайту

Copyright © 2018 - All Rights Reserved - www.ipedahohika.com