Поняття адикції у соціальних науках

Сторінка 1

Адиктивна поведінка (від англ. Addiction - пагубна звичка, порочна схильність) - одна з форм девіантної поведінки з формуванням прагнення до відходу від реальності. Такий відхід відбувається (здійснюється) шляхом штучної зміни свого психічного стану за допомогою прийому деяких психоактивних речовин. Придбання і вживання цих речовин призводить до постійної фіксації уваги на певних видах діяльності. Наявність адиктивної поведінки вказує на порушення адаптації до нових умов мікро- і макросередовища. Дитина своєю поведінкою «кричить» про необхідність надання їй екстреної допомоги, і заходи в цих випадках потрібні профілактичні, психолого-педагогічні, виховні більшою мірою, ніж медичні. Адиктивна поведінка є перехідною стадією і характеризується зловживанням одним або декількома психоактивними речовинами в поєднанні з іншими порушеннями поведінки, часом кримінального характеру. Серед них фахівці виділяють випадкові, періодичні і постійні вживання психоактивних речовин (ПАР). Традиційно адиктивна поведінка включає: алкоголізм, наркоманію, токсикоманію, тютюнокуріння, тобто хімічна адикція, і нехімічна адикція - комп’ютерна адикція, азартні ігри, любовні адикції, сексуальні адикції, работоголізм, адикції кедах (переїдання, голодування).

Фактори, що провокують аддиктивну поведінку:

1. Дезадаптована сім’я. Більшість відхилень у поведінці недосконале виховання у сім’ї: бездоглядність, правопорушення, вживання психоактивних речовин, мають у своїй основі одну причину - соціальну дезадаптацію, коріння якої лежать в дезадаптованих сім’ї. Соціально дезадаптованиа дитина, підліток, перебуваючи у важкій життєвій ситуації, є жертвою, права якої на повноцінний розвиток грубо порушили. Згідно з прийнятим визначенням, соціальна дезадаптація означає порушення взаємодії індивідуума з середовищем, що характеризується неможливістю здійснення ним у конкретних мікро-соціальних умовах своєї позитивної соціальної ролі, яка відповідає його можливостям.

Говорячи про соціальну дезадаптацію неповнолітніх, ми повинні враховувати, що дитинство - це період інтенсивно фізичного, психічного і соціального розвитку. Неможливість здійснення позитивної соціальної ролі змушує підлітка шукати обхідні шляхи для реалізації своєї потреби в розвитку. У результаті - відхід з сім’ї або зі школи, де неможливі реалізація внутрішніх ресурсів, задоволення потреб розвитку. Інший спосіб відходу - експерименти з наркотиками та іншими психоактивними речовинами (ПАР).

І, нарешті, вчинення правопорушення. Таким чином, соціальна дезадаптація, викликана сукупністю чинників соціального, економічного, психологічного та психосоматичного характеру, призводить до ізоляції, позбавлення або втрати підлітком основної потреби - потреби в повноцінному розвитку і самореалізації. Виділяють наступні основні причини соціальної дезадаптації неповнолітніх, що лежать в основі адиктивної поведінки: дисфункціональність сім’ї; особистісні особливості (вікові, психічні і т. д.); шкільна дезадаптація; вплив асоціальної неформальній середовища; причини соціально-економічного та демографічного характеру. Розглянемо основні фактори, що провокують адиктивну поведінку.

Сім’я - основна осередок, де здійснюється соціалізація дитини. З усіх дефектів соціалізації особистості найбільш небезпечними є сімейні дефекти. Процес соціалізації в сім’ї передбачає засвоєння дитиною зразків нормативного, соціально-схвалюваної поведінки батьків. Їх поведінка до певного віку стає еталоном для наслідування. Знання батьківських норм-зразків і моделей поведінки дозволяє підлітку не шукати рішень в стандартних ситуаціях, а вести себе як би автоматично, у відповідно до прийнятих в даному середовищі і засвоєними особистістю шаблонами. Сімейні ритуали (весілля, похорон, прийом гостей та інші.) найбільшою мірою пов’язані з нормами-зразками, оскільки ступінь стандартизованість, повторюваності ситуацій повсякденного сімейного життя надзвичайно висока. Нестандартні ситуації регулюють за допомогою норм-принципів, що визначають ціннісну спрямованість дій дитини і всіх членів сім’ї. Нормативний вплив в сім’ї приймається підлітком в ім’я збереження міжособистісного статусу та отримання схвалення інших членів сім’ї. Однак це не означає, що підліток у всіх випадках обов’язково розділяє прийняті ним думки. У сім’ї закладаються основи вміння швидко перемикатися зі «свого» на «чуже» і назад.

Члени сім’ї знаходяться в постійній взаємозалежності, тому будь-яка зміна поведінки одного з них тягне за собою зміни в поведінці інших.Слід зазначити також функції, структуру і динаміку родини. Функції поділяють на: а) виховну, б) господарсько-побутову; в) емоційну; г) духовне (культурне) спілкування; д) первинного соціального контролю; е) сексуально-еротичну. З часом відбуваються зміни у функціях сім’ї: одні втрачаються, інші з’являються відповідно до нових соціальних умов. Якісно змінюються функції первинного соціального контролю і підвищується рівень терпимості до порушень норм поведінки у сфері шлюбно-сімейних відносин.

Страницы: 1 2 3 4 5 6

Нове про педагогіку:

Содержание технологического образования школьников
Программа учебного предмета - один из основных учебно-программных документов, определяющих содержание обучения учащихся. Перечень формируемых при изучении учебного предмета знаний и умений конкретизи ...

Національні традиції та їх роль у вихованні дітей
В основі понять «народ», «нація» лежать стійкі одвічні традиції - трудові, моральні, естетичні тощо. Народні традиції - це форми діяльності та поведінки людей, звичаї, правила, цінності, уявлення, як ...

Навігація по сайту

Copyright © 2018 - All Rights Reserved - www.ipedahohika.com