Соціально-педагогічна й психологічна діяльність в установах державного піклування

Педагогіка і освіта » Проблема спрямованості особистості соціального педагога » Соціально-педагогічна й психологічна діяльність в установах державного піклування

Сторінка 1

За даними статистики близько 150 тисяч дітей перебувають в установах державного піклування, тим часом потреба в такого роду соціальному захисту й допомозі в Україні випробовують сьогодні близько 500 тисяч дітей. У цей час у країні налічується понад 400 будинків дитини, близько 750 дитячих будинків, понад 200 шкіл-інтернатів.

По вікових ознаках дитячі будинки можуть підрозділятися на дитячі будинки для школярів, дитячі будинки для школярів і різновікові дитячі будинки. Принципово новою формою виховання осиротілих дітей є дитячий будинок сімейного типу.

Дитячий будинок сімейного типу влаштований таким чином, що роль батьків виконують спеціально підготовлені до того люди батьки-вихователі, а час перебування й завдання, які ставляться перед сімейним дитячим будинком, збігаються із завданнями звичайного дитячого будинку. Основними завданнями дитячих будинків є:

створення сприятливих, комфортних умов, наближених до домашніх, сприятливому нормальному розвитку дитини;

забезпечення охорони здоров'я дітей;

забезпечення соціального захисту дитини, його медико-педагогічної й соціальної адаптації;

охорона інтересів і прав вихованців;

освоєння дітьми освітніх програм, одержання гідного утворення в інтересах особистості, суспільства й держави;

формування загальної культури вихованців, їхня адаптація до життя;

формування потреб у вихованців до саморозвитку й самовизначення;

створення умов для усвідомленого вибору й наступного освоєння професійних освітніх програм.

У державній системі піклування дитяти-сиріт існує особливий тип установи - притулок. Специфіка роботи притулку полягає в тому, що ця установа тимчасового перебування дітей, що залишилися у важкій життєвій ситуації, на тимчасове проживання з метою наступного пристрою в інші соціальні інститути - повернення в родину, усиновлення, установлення опікунства та ін.

Зміна соціально-економічної ситуації в країні вимагає принципово нових підходів до рішення багатьох проблем таких установ: проблем виховання й утворення дітей, їхнього професійного самовизначення, адаптивних-реабілітаційних проблем.

Основні цілі діяльності для державних установ, у яких виховуються діти, що залишилися без піклування батьків: здійснення соціального захисту дітей, що перебувають у цих установах; здійснення заходів реабілітаційного, медичного й соціального характеру; організація одержання дітьми загальної освіти.

Розглянемо соціально-педагогічну діяльність у дитячому будинку як найбільш типовій установі державного піклування дітей, що залишилися без батьків. Потреба й необхідність у соціально-педагогічній діяльності в дитячому будинку постійна в силу наявності у вихованців широко спектра соціальних, медичних, психологічних, педагогічних проблем і відсутності в дітей належного соціального досвіду.

Розглядаючи соціально-педагогічну діяльність знову визначимо ціль такої діяльності, суб'єкти й об'єкти цієї діяльності. Ціль діяльності - соціалізація дитини. Як суб'єктів цієї діяльності виступає колектив вихователів: соціальний педагог, соціальний працівник, логопед, вихователь, психолог, музичний працівник, інструктори по праці й фізичній культурі, адміністрація дитячого будинку. Об'єктами, на які спрямована соціально-педагогічна діяльність, виступають вихованці дитячого будинку: кожний індивідуально й весь колектив вихованців у цілому

Проблеми дітей, що перебувають у дитячих будинках, досить докладно досліджені вченими М.І.Лісіною, В.С.Мухіною, А.М.Парафіян, Є.О. Смирновоя і ін.

Для дітей дошкільного віку, як відзначається в дослідженнях учених, що домінує й часом незадоволеної виступає потреба в увазі й доброзичливості з боку дорослих. Прагнення до співробітництва й до спільної діяльності з дорослими в них недостатньо розвити Мотиви, що спонукують дітей до спілкування, викликані тим, що дитину залучає сама доросла людина, діти охоче приймають пропозиції дорослих.

Особливо помітні відмінності в розвитку спілкування у вихованців дитячого будинку й дітей, що живуть у родині, проявляються в особистісному спілкуванні, в основі якого лежить потреба у взаєморозумінні й співпереживанні.

Для дитячого будинку характерне наявність, що переміняються дорослих з різними типами поводження, тоді як у родині дитині з боку дорослих задається та сама програма поводження. Нарешті, у дитячому будинку значно бідніше емоційна насиченість спілкування дорослого з дитиною. Слід також зазначити й більше регламентований характер діяльності дитини в порівнянні з родиною. Для вихованців молодшого шкільного віку характери яскраво виражені мотиви, безпосередньо пов'язані з їхньою повсякденною діяльністю в дитячому будинку: виконанням режиму проживання в дитячому будинку, правил поведінки в дитячому будинку й у школі, тоді як у сімейних дітей цієї вікової групи мотиви їхньої діяльності й спілкування значно багатіше й різноманітніше. Така обмеженість і бідність мотиваційної сфери пов'язані з умовами проживання дітей у дитячому будинку і їх недостатньо повним спілкуванням з дорослими. Учені виявили специфіку розвитку інтелектуальної, споживчої і поведінкової сфер особистості вихованців дитячого будинку.

Страницы: 1 2

Нове про педагогіку:

Визначення творчої індивідуальності обдарованих дітей
Великий обсяг роботи, що постає перед педагогами та психологами при реалізації комплексної психодіагностики, потребує розробки нової стратегії психодіагностичної дії, послідовності кроків при комплек ...

Історичний огляд психологічних досліджень проблеми творчого мислення
Зарубіжні дослідження З давніх часів розум вчених і філософів цікавило питання: „Як можливе творче мислення?” Цією проблемою займались ще античні філософи (Геракліт, Демокріт, Платон), висуваючи дуже ...

Навігація по сайту

Copyright © 2019 - All Rights Reserved - www.ipedahohika.com