Проблема спрямованості в загально-психологічних теоріях особистості

Педагогіка і освіта » Проблема спрямованості особистості соціального педагога » Проблема спрямованості в загально-психологічних теоріях особистості

Сторінка 1

У загально-психологічних теоріях особистості спрямованість виступає як якість, що визначає її психологічний склад. У різних концепціях ця характеристика розкривається по-різному:

"динамічна тенденція";

"смислоутворюючий мотив";

"основна життєва спрямованість";

"динамічна організація "сутнісних сил" людини" і т.д.

Але як би ця характеристика особистості не розкривалася, у всіх концепціях їй надається провідне значення. Розглянемо ці концепції більш докладно.

С. Л. Рубінштейн під спрямованістю особистості розумів деякі динамічні тенденції, які як мотиви визначають людську діяльність, самі, у свою чергу, визначаючись її цілями й завданнями. Спрямованість включає два взаємозалежних моменти: предметний зміст (змістовний момент), що позначає певний предмет спрямованості; напруга (власнонодинамічна тенденція), що визначає джерело спрямованості. Варто визнати, що питання про динамічні тенденції й породжуваних ними напрямках як необхідному компоненті справжнього пояснення психічних процесів першим поставив у сучасній психології К. Левін. Однак, на відміну від С. Л. Рубінштейна, він відривав динамічний аспект спрямованості від значеннєвого, прагнучи перетворити динамічний момент в універсальний механізм пояснення людської психіки. З. Фрейд (1989) розглядав динамічні тенденції як несвідомі потяги, спрямованість яких є механізмом, споконвічно закладеним в організмі людини. С. Л. Рубінштейн, критикуючи З. Фрейда, відзначав, що всяка динамічна тенденція, виражаючи спрямованість, завжди містить у собі більш-менш усвідомлений зв'язок індивіда із чимсь знаходячимся поза ним. При цьому він допускає можливість зміни акцентів динамічної й значеннєвої сторін спрямованості. А. Н. Леонтьев ядром особистості називав систему щодо стійких, ієрархізованих мотивів як основних побудників діяльності. Одні мотиви (смислоутворюючи), спонукаючи до діяльності, надають їй особистісний зміст і певну спрямованість, інші відіграють роль спонукальних факторів. Розподіл функцій смислоутворювання й спонукання між мотивами однієї діяльності дозволяє зрозуміти головні відносини, що характеризують мотиваційну сферу особистості, тобто побачити ієрархію марнотративов.

Л.І. Божовіч і її співробітники спрямованість особистості розуміли як систему стійко домінуючих мотивів, які визначають цілісну структуру особистості. У контексті даного підходу зріла особистість організує своє поводження в умовах дії декількох мотивів; вибирає мети діяльності й за допомогою спеціально організованої мотиваційної сфери регулює своє поводження таким чином, щоб були подавлені небажані, хоча навіть і більше сильні мотиви. Структуру спрямованості становлять три групи мотивів: гуманістичні, особисті, ділові.

Практично всі психологи під спрямованістю особистості розуміють сукупність або систему яких-небудь мотиваційних утворень, явищ. У Б.І. Додонова - це система потреб; у К.К. Платонова - сукупність потягів, бажань, інтересів, схильностей, ідеалів, світогляду, переконань; у Л.І. Божовіч і Р.С. Немова - система або сукупність мотивів і т.д. Однак розуміння спрямованості особистості як сукупності або системи мотиваційних утворень - це лише одна сторона її сутності. Інша сторона полягає в тім, що ця система визначає напрямок поводження й діяльності людини, орієнтує його, визначає тенденції поводження й дій і, в остаточному підсумку, визначає вигляд людини в соціальному плані. Останнє пов'язане з тим, що спрямованість особистості являє собою стійко домінуючу систему мотивів, або мотиваційних утворень, тобто відбиває домінанту, що стає вектором поводження.

Спрямованість особистості, як відзначає В.С. Мерлін, може проявлятися у відношенні до інших людей, до суспільства, до самого себе. М.С. Неймарк (1968), наприклад, виділяв особисту, колективістичну й ділову спрямованість особистості.

Д.И. Фельдштейн виділяє наступні типи особистісної спрямованості:

гуманістичну;

егоїстичну;

депресивну;

суіцидальну.

Гуманістична спрямованість характеризується позитивним відношенням особистості до себе й суспільству. Усередині цього типу автори виділяють два підтипи: з альтруїстичною акцентуацією, при якій центральним мотивом поводження є інтереси інших людей або соціальної спільності, і з індивідуалістичною акцентуацією, при якій для людини найбільш важливим є він сам, оточуючі люди при цьому не ігноруються, але їхня цінність, у порівнянні із власної, трохи нижче.

Страницы: 1 2

Нове про педагогіку:

Характеристика та методика проведення рухливих ігор за характером рухової діяльності
Вітчизняні та зарубіжні спеціалісти вважають, що рухливі ігри є найбільш адекватною формою занять фізичними вправами й сприяють підвищенню рухової активності дітей (Е.С. Вільчковський, А.Я. Вольчинсь ...

Методи формування суспільної поведінки
Ці методи передбачають організацію діяльності вихованців та формування досвіду суспільної поведінки. До них належать вимога, громадська думка, вправляння, привчання, доручення, створення виховуючих с ...

Навігація по сайту

Copyright © 2019 - All Rights Reserved - www.ipedahohika.com