Історія розвитку української кераміки

Сторінка 2

У XIV ст. переважно виготовляли сірі вироби, дешеві й зручні для приготування страв, їх оздоблювали лощенням (гладженням) і дерев'яними штампиками-кілочками у вигляді кружалець з промінчиками, зірочками, зубчиками, листочками тощо. Загальна композиційна схема декорування посуду нічим не вирізнялася від композиції попередньої епохи: стрічковий орнамент певної ширини розташований у верхній частині виробу.

У XV—XVI ст. із застосуванням свинцевої поливи зеленого й жовтого кольорів усе частіше з'являється посуд з різноколірним черепком та поліхромним рослинним розписом. Спочатку поливою розписували і лише згодом нею поливали частину або повністю весь виріб.

У XVI ст. на українських гончарних виробах, крім вже відомих технік декорування, з'являються нові: ріжкування та фляндрування. Зразком поєднання цих технік є фрагмент миски з Білої Церкви (кінець XVI—початок XVII ст.): береги миски оздоблені великими зубцями зеленої та червоної барв, виконаними ріжкуванням, а на дні — фляндровані розводи плям білого, зеленого, червоного, сірого кольорів.

Із податкових реєстрів кінця XIV—XV ст. відомі прізвища й імена міських гончарів, які виготовляли посуд, кахлі та ін. У XV—XVI ст. на Україні славилися чимало керамічних центрів: Кам'янець-Подільський, Бар, Біла Церква, Київ, Миргород, Чигирин, Галич, Потелич, Снятин, Коломия, Теребовля, Хотин та ін.

Первісні кахлі на Україні появились у другій половині XIV ст. Вони були спочатку циліндричної, трубчастої форми, тонкостінні, з пласким дном, виточені на крузі і без жодних прикрас.

З другої половини XV ст. поширюються плитковидні кахлі з доліпленою румгіою — прототипи сучасних, їх відтискали з пластичної глини у дерев'яних або гіпсових формах (найхарактерніший зразок — кахлі XV ст. з Кам'янець-Подільського музею; одні кахлі з цієї колекції оздоблені контррельєфними геометричними мотивами, інші горельєфними зображеннями фігур тощо).

Зростання попиту на кахлі у XVI ст. сприяв розширенню їх виробництва. Якщо спочатку кахлі були ознакою панського інтер'єру, то у кінці XVI ст. кахлеві печі все частіше зустрічаються у міщанському і навіть селянському житлах. Але кахлі різняться виготовленням і декором.

У XVII—XVIII ст. виробництво кераміки на Україні набуло вищого рівня розвитку. Удосконалилися технічні прийоми та художні засоби виразності. Досить поширилися розпис, фляндрування, зелена і коричнева полива. Крім цього, вироби розписували ангобами та емалями, що дало змогу перейти до багатоколірного декору. Панівне місце посіли рослинні квіткові орнаменти, (вигадливі картуші та традиційні геральдичні знаки-мотиви; були популярними фігурні композиції, передусім на мисках і кахлях. У цей період у давніх керамічних осередках України (Київ, Васильків, Умань, Чернігів, Батурин, Глухів, Миргород, Полтава, Харків, Бар, Бубнівка, Кам'янець-Подільський, Смотрич, Коломия, Снятин, Львів, Хуст, Ужгород та ін.) створені гончарські цехи.

Київ разом з околицями у той час становив один з найбільших центрів керамічного виробництва, який забезпечував заможних людей високоякісним і дорогим посудом. Тут виготовляли з білих глин глечики, дзбанки, вази, миски, ринки, барилка, кухлі та ін., покриваючи їх звучною зеленою поливою або розмальовуючи по жовтому тлі черепка барвисті рослини й квіти. З поповненням у XVIII ст. київського гончарного цеху кількома приїжджими іноземцями вироби київських майстрів набувають ще більшої пишності, у композиції розписів уводять постаті людей.

У Гончарній Слободі — своєрідному осередку на півдні Правобережжя виготовляли необхідні запорізьким козакам предмети: глечики для води, олійні лампи й каганці, люльки із зображенням жіночих голівок, тварин тощо.

Протягом XVIII ст. на поліхромний розпис перейшли гончарні цехи в Чернігові, Новгороді-Сіверському, Ніжині, Батурині, Глухоаі, Ічні, Переяславі та ін. Так, посуд новгород-сіверських майстерень вишуканими округлими формами і поливаним розписом нагадує фаянс. Маленькі букетики квітів рівномірними плямами розміщувалися по сферичних площинах посуду, надаючи йому урочистої привабливості.

У цей час поміж численних полтавських осередків гончарства, таких, як Глинськ, Зіньків, Миргород, Ромни, найвизначнішим осередком була Опішня. Тут 1786 р. близько 200 ремісників виготовляли різноманітний святковий посуд для навоїв: дзбанки, баклаги, барильця, куманці та декоративний посуд скульптурного характеру — баранці, леви, коники, півні тощо, оздоблені квітковим орнаментом. Мотиви орнаменту, мабуть, запозичені з місцевих килимів, гаптів і пристосовані до багатоколірного керамічного розпису. У Глинську, завдяки творчості родини Сулимів, провідною технікою розпису стала фляндрівка, іноді у поєднанні з квітковими мотивами.

Страницы: 1 2 3 4 5 6 7

Нове про педагогіку:

Використання методичних прийомів та засобів для ефективного формування та розвитку екологічних понять
Комплексний аналіз наукової й методичної літератури засвідчив, що проблемою екологічної освіти й виховання школярів займалися В.В. Вербицький, А.С. Волкова, Т.П. Дементьєва, А.Н. Захлєбний, І.Д. Звєр ...

Функціональні можливості організму людини
Не надійтесь на медицину. Вона непогано лікує багато хвороб, але не може зробити людину здоровою. М.М.Амосов. До теперішнього часу ведуться суперечки про те, які якості визначають фізичну підготовлен ...

Навігація по сайту

Copyright © 2021 - All Rights Reserved - www.ipedahohika.com