Вивчення числа іменників

Поняття «число» засвоюється учнями на реальній, предметній основі: у житті вони зустрічають один або декілька предметів. У зв'язку з цим уявлення про число сформоване ще в дошкільному віці, адже, прак­тично діти вміють користуватися формами однини і мно­жини іменників (лялька–ляльки, яблуко – яблука). Усвідомлення числа іменників як граматичної категорії починається в школі.

Поняття про однину і множину іменників формуєть­ся послідовно. Спочатку діти дістають уявлення про один і багато предметів, учаться добирати слова за зраз­ком (герой – герої, мишенята – мишеня) або змінюва­ти форму слова, керуючись настановою один–багато.

Потім вводяться терміни однина / множина.

Під час вивчення числа іменників діти повинні зро­зуміти:

якщо іменник означає назву одного предмета, він ужи­вається в однині (книга, олівець, стіл);

якщо іменник означає назву двох або більшої кіль­кості предметів, він уживається в множині (книги, олі­вці, столи);

не всякий іменник, що має форму множини, називає кілька предметів (окуляри, ножиці, двері);

не всякий іменник, що має форму однини, становить собою назву одного предмета (коріння, кіннота).

У процесі роботи над числом іменників учитель має сформувати уміння: 1) розрізняти іменники в однині і множині за значенням і закінченням; 2) утворювати фор­му множини від найбільш уживаних форм однини і навпаки; 3) правильно вживати числові форми іменників у мовленні.

Робота над вивченням числа іменників проходить у та­кій послідовності.

Спочатку вчитель організовує спостереження за сло­вами, які називають один і кілька предметів, і порівнян­ня цих слів. Пропонує, наприклад, такі слова: парта – парти, хлопець – хлопці, лінія – лінії, море – моря.

Учитель допомагає дітям з'ясувати, скільки предметів називають іменники першої колонки, а скільки – другої. Внаслідок узагальнення діти неодмінно зроблять висновок про те, що, коли іменник називає один предмет, він уживається в однині, а коли більше предметів – у множині.

Оскільки учні при визначенні числа звертають увагу лише на смисловий бік поняття (один–багато), слід зорієнтувати їх на врахування формального показника однини і множини – закінчення (книга – книги, ліс – ліси).

Визначаючи число іменників, учні повинні дотриму­ватися певної послідовності дій: 1) встановити, один чи більше предметів називає слово; 2) визначити закінчен­ня іменників у множині. Це полегшує роботу вчителя над розширенням у дітей уявлення про число, зокрема, в імен­ників, які мають форму множини, але називають один предмет, або, маючи форму однини, називають сукупність предметів.

Як можливі варіанти організації спостереження за такими іменниками можна виконати будь-яку з наведе­них нижче вправ:

– учитель демонструє малюнок із зображенням од­них окулярів і кількох і просить назвати, що зображено на малюнках. В учнів руйнується стереотип визначення числа за принципом один – багато, не допомагає їм у даному випадку і закінчення. Діти неодмінно приходять до висновку про існування в мові іменників, які вжива­ються тільки у формі множини, незалежно від того, яку кількість предметів вони позначають;

– учитель пропонує учням записати подані слова у два стовпчики «Однина» і «Множина». Серед слів, якими оперуватимуть діти (наприклад, вікно, море. вікна, мо­ря), зустрінуться і слова типу ножиці, окуляри. Природ­но, що перед дітьми виникає проблемна ситуація: до яко­го стовпчика віднести останні іменники? Можна очікувати, що учні, враховуючи відомі їм критерії один – бага­то і закінчення, віднесуть ці іменники до множини. Класовод пропонує школярам утворити від цих іменників форми однини. Коли діти переконаються в неможливос­ті такої операції, він приводить їх до висновку, що де­які іменники мають тільки форму множини, хоч і позна­чають один предмет.

Аналогічно учитель знайомить учнів і з тими іменни­ками, що мають тільки форму однини.

Збірні іменники типу каміння, коріння, в уявленні молодших школярів можуть асоціюватися з мно­жиною. Тому слід дати дітям допоміжний орієнтир для множини – слова мої, вони. Користуючись цим орієнти­ром, учні прийдуть до висновку, що слово коріння має форму однини – коріння (воно, моє), а слово корені (во­ни, мої), є формою множини від корінь (він, мій).

Нове про педагогіку:

Методика розвитку витривалості у дітей дошкільного віку
Для розвитку витривалості велике значення вже і в дошкільному віці мають вольові якості, прагнення проявити максимум здібностей, бути настирним пересилити відчуття утомленості. Основний метод розвитк ...

Пам’ять та її розвиток на уроках історії
Пам’ять – психофізичний процес запам’ятовування, зберігання й подальшого відтворення людиною її досвіду. За часом збереження матеріалу пам'ять, як відомо, ділиться на короткочасну, оперативну й довго ...