Західноєвропейські традиції в музичній та театральній культурі України ХVII – XVIII ст

Педагогіка і освіта » Методичні особливості вивчення мистецтва України ХVII-XVIII століть на уроках художньої культури » Західноєвропейські традиції в музичній та театральній культурі України ХVII – XVIII ст

Сторінка 3

Декламації та діалоги – безпосереднє джерело виникнення шкільної драми. Відповідно до програми навчання їх писали викладачі поетики. Проте учні не лише розігрували готові п’єси, а й брали участь у їх створенні. Під час канікул вони влаштували «рекреаційні» вистави просто неба.

Спочатку по школах ставилися комедії давніх римських письменників, але потім викладачі Києвської акдемії самі почали писати п’єси приурочені до кінця навчального року. За період з 1763 по 1695 рр. збереглося понад 20 текстів шкільних драм.

Основним змістом шкільної драми були релігійні, біблійні, міфологічні та історичні сюжети. Ставилося на мотив поглибити та закріпити знання релігійних істин та біблійних подій. Прославлялися святі, моральні поняття (надія, розум, милість, любов, віра). Такі шкільні драми складалися з прологу, фабули та епілогу. Пролог виголошував звичайно сам автор, пояснюючі саму думку драми та її моральну ціль. Після цього грався основний сюжет – фабула. Актів було від 3 до 5. Завершував драму епілог із подякою глядачам. У шкільних драмах виступала велика кількість її осіб – до 300 осіб. Це пояснювалось виховними цілями – з тим, щоб залучити до вистави якомога більше учнів. У перервах між актами поважної релігійної драми ставилися інтермедії або інтерлюдії. Змістом їх були розважальні сюжети з народного побуту, герої яких розмовляли мовою, близькою до народної.

У інтермедіях, які виставлялися в перервах між актами шкільних драм, звучали жива народна мова, український гумор, вводилися характерний для європейського бароко елементи бурлеску і травестії. Бурлеском (з франц. – жарт) – називають зображення різних поважних явищ і предметів у перебільшено комедійному чи пародійному вигляді. Травестійними (з франц. – переодягати) називають твори, де біблійні або міфологічні персонажі, переодягени в народний одяг, говорять переважно народною усною мовою, діють в обстановці місцевого побуту.

Технічне забезпечення драми залежало від матеріальних можливостей тієї школи, де вона висталялася. Якщо в провінційних школах забеспечення було скромним і спрощенним, то в Київській академії воно завжди було по-бароковому пишним. Для вистави не тільки виготовлялися реквізит, декорації, екзотичні костюми, але й готувалися складні театральні ефекти. Так, при виставі трагедії «Свобода, от віков вожделенно натурі людськой» (1701) у четвертій сцені другого акту на сцені меркли Сонце, Місяць і зорі, мерці вставали з могил, а в останній сцені того ж акту на кону показувалося штормове море з потопаючим серед хвиль кораблем. Далі на очах глядачів пророка Іону кидали в море, його ковтав величезний риба. У п’ятій сцені та сама риба знову випливала і викідала Іону на берег. У виконання вистави професори вносили свої вміння й мистецкий хист. Ролі мали декламуватися з добре вивченими тонами й інтонаціями, рухами тіла і проголошувалися з певних, соціально призначених для кожного виконавця місць. Долівку сцени здебільшого разгравлювали на квадрати і кожен виконавець пом’ятав крім ролі ще й номери квадратів і моменти свого пересування по сцені з одного квадрату до іншого. Декламація мала звучати мелодійно. Театральні твори обов’язково були римовані і при декламації рими віршів відповідно акцентувалися. Для дилетанства у виконанні місця не було. Глядачами вистави також були люди обранні – свіцька і духовна адміністрація, меценати школи, особи, що визначилися своєю заможністю, освіченістю, або іншими відповідними якостями. Шкільний театр у Київі доби Мазепи був театром обраних для обраних. Простолюд мав задовольнятися вертепними виставами, або вулічними деклараціями мандрівних студентів і дяків.

Філософсько-естетичне обгрунтування принціпів шкільної драми – трагедії, комедії, трагікомедії – здійснив реформатор українського барокового театру Феофан Прокопович, автор підручника «Пиїтика».

Барокові риси шкільної драми виявились у контрасному зіставленні драматичного й комічного. Між актами серйозної шкільної драми, яку грали «книжною» мовою, з розважальною метою виконували веселі й жартівливі інтермедії, написані доступною народною мовою. Сюжети інтермедій зазвичай зводилися до простих епізодів з народного побуту.

Нерідко зміст інтермедій зводився до суперечок двох персонажів: батька – сина, українця – польського пана (або німця, цигана). Постутово інтермедія вийшла на майдани та ярмаркові площі і стала самостійним театральним жанром – своєрідною попередницею жанру комедії.

Страницы: 1 2 3 4

Нове про педагогіку:

Навчальний план закладу освіти
Основним документом, що відображає зміст навчання в конкретному освітньому закладі та навчальних закладах певного типу є навчальний план. Навчальний план - це нормативний документ, затверджений Мініс ...

Принципи, форми, методи професійної орієнтації
Відомо, що у профорієнтаційній роботі існує два підходи. Суть першого, адаптаційного, полягає у підборі професії для учня на підставі його наявних можливостей. Другий, розвиваючий, пропонує готувати ...

Навігація по сайту

Copyright © 2018 - All Rights Reserved - www.ipedahohika.com