Західноєвропейські традиції в музичній та театральній культурі України ХVII – XVIII ст

Педагогіка і освіта » Методичні особливості вивчення мистецтва України ХVII-XVIII століть на уроках художньої культури » Західноєвропейські традиції в музичній та театральній культурі України ХVII – XVIII ст

Сторінка 2

Цілком відмінне життя, далеке від придворного блиску і повністю присвячене розвитку української культурної традиції, провів композитор Артемій Ведель (1767–1806). Життя А. Веделя як українського патріота склалося досить трагічно. Вже те, що композитор рішуче не хотів виїздити з України до російських столиць, робило його неблагонадійним. Як композитор Ведель на свій час вважався консерватором, оскільки ігнорував італійську моду, а зосередився на опрацюванні власне українських музичних традицій. За життя у Києві Веделя завжди притягувала Києво-Печерська лавра з її особливими лаврськими розпівами. У творчості Веделя помітний також вплив українських кантів, ліричних пісень і творів з репертуару київських лірників і бандуристів. Веделя вабило духовне життя і писав він переважно духовні музичні твори. Крім хорової капели у Києві, очолював деякий час подібну капелу у Харкові. Після повернення до Києва Ведель узяв участь у невідомих на сьогодні антиімперських заходах, так що мусив переховуватися від урядових переслідувань. У Лаврі він постригся у ченці, але його це не врятувало. Веделя було арештовано, допитано і засаджено до в’язниці. За одними відомостями, його закатували чи задушили там, а за іншими – непритомного вивезли з в’язниці і він помер на волі від ран. До початку ХХ ст. твори Веделя незрушно зберігалися в архіві Київської духовної академії, тому практично не були відомі широкому загалу.

Музичною столицею Лівобережжя і перевалочним пунктом для підготовки музикантів для всієї імперії став Глухів – гетьманська резиденція ХVIIІ ст. Тут існувала спеціальна школа, де вивчали вокальний спів, гру на скрипці, басах, гуслях, флейтах. В Києво-Могилянській академії існував хор студентів числом до 300 осіб. Щорічно відбувалося свято хорів на Контрактовій площі Подолу. При дворі імператриці Анни Іоанівни було організовано придворну капелу співаків, яка набиралася спочатку виключно з українців. Відтоді одяг студентів Київської академії став своєрідною уніформою церковних півчих по всій Російський імперії. Цей звичай одягатися зберігався впритул до революції 1917 р.

На тексти народних дум створювалася музика, починається обробка народних пісень, наприклад, «Ой під вишнею, під черешнею». Одним із талановитих народних композиторів початку ХVIIІ ст. був Семен Климовський, відомий у літературі як «Харківський козак-піснетворець». Широке визнання таланту Климовського принесла пісня «Їхав козак за Дунай», яка стала народною. Її друкували з нотами і співали в Росії, вона знайшла відбиття в поезії Пушкіна «Козак». У 1808 р. пісня була перекладена німецьким послом Х.А. Тігде, потім почала перекладатись у Польші, Чехії, Болгрії, Франції, Італії, США, Канаді. На тему пісні була створена варіація італійським композитором Т. Траєтті. Мелодію пісні двічі обробляв Л. Бетховен, аранжував К. Вебер. Постать Климовського зацікавила російського письменника О. Шаховського і композитора К. Ковача, які у 1812 р. написали про нього оперу-водевіль «Козак-стихотворець».

Епічні пісні, які український народ складав упродовж тривалої боротьби за національне й соціальне визволення, за козацько-гетьманської доби досягли вершин свого розвитку. В думах та історичних піснях народ опоетизував героїчні сторінки вітчизняної історії, образи реальних осіб – гетьманів, козацьких ватажків, народних месників. Серед них такі виняткові особистості, як Дмитро Байда-Вишневецький, Богдан Хмельницький, Іван Мазепа, Самійло Кішка, Петро Сагайдачний, Іван Богун, Данило Нечай, Максим Кривоніс, Іван Гонта, Нестор Морозенко, Олекса Довбуш, Іван Сірко, Пилип Орлик, Семен Палій, Устим Кармалюк.

На ХVII – XVIII ст. ст. припадає період розвитку українського шкільного театру. Він зародився у навчальних закладах – Києво-Могилянській академії, колегіумах, братських школах. У ті часи в межах вивчання обов’язкових предметів – поетики й риторики – учнів навчали складати декламації, віршовані панегірики у формі привітань, промов (плачів), послань на різні теми суспільного і шкільного життя. Часто вони приурочувалися до релігійних свят, днів пам’яті святих або відомих духовних осіб, військових перемог, приїзду до навчального закладу високоповажних гостей тощо. Під час церемоній декламації зазвичай виголошували гуртом в урочистому напівнаспівному тоні. Інколи частиною такого театралізованого дійства були діалоги, що складалися із запитань і відповідей. Діалоги з елементами театралізацій практикувалися також під час філософських диспутів та «орацій». У такій спосіб учні набували ораторської майстерності.

Страницы: 1 2 3 4

Нове про педагогіку:

Гра як навчальний вид діяльності
Гра як вид діяльності в навчанні іноземній розглядалася такими методистами, як Ю.І. Пассовим, М.Н. Скаткиним, С.П. Шатіловим. «Важливо усвідомлювати, вказує М.Н. Скаткин, рішенню яких дидактичних зад ...

Від Полтавського інституту шляхетних дівчат до європейського виміру вищої технічної освіти Полтавщини
12 грудня 2008 року виповнюється 190 років від часу заснування Інституту шляхетних дівчат у Полтаві. Сторічна діяльність цього середнього навчального закладу для збіднілих дворянок на теренах Полтавщ ...

Навігація по сайту

Copyright © 2018 - All Rights Reserved - www.ipedahohika.com