Західноєвропейські традиції в музичній та театральній культурі України ХVII – XVIII ст

Педагогіка і освіта » Методичні особливості вивчення мистецтва України ХVII-XVIII століть на уроках художньої культури » Західноєвропейські традиції в музичній та театральній культурі України ХVII – XVIII ст

Сторінка 1

Висока музична культура завжди була характерною рисою розвитку українського народу, на різних етапах його історії сприяла формуванню української нації.

З середини ХVII ст. почали з’являтися барокові світсько-духовні невеликі музичні твори – псалми і канти, складені здебільшого для хору a capella на три голоси з яскравою фігурованою басовою партією. Розквітає пісенна творчість: з’являються нові жанри ліричної пісні для вираження індивідуальних, ліричних почуттів і настроїв; виникають численні різновиди жартівливих пісень, часто фривольного характеру; створюються нові форми танцювальних пісень. У Добу Бароко відбувається зближення віршованої й пісенної літератури з народними піснями. В самій музичній будові народної пісні виразно проявляються професійні музичні риси: октавовий устрій, ясно означена тоніка та ввідний тон, модуляції в паралельну тонацію тощо.

Ще у ХVII ст. у школах і Києво-Могилянській колегії студентів навчали співу за лінійними нотами. Зберігся «Реєстр нотових зошитів» хору Львівського братства від 1697 р., в якому перелічено 267 партесних співів, розписаних на три й більше (до 12) голосів. Цей реєстр подає й більше десятка імен авторів цих композицій – тогочасних українських композиторів, але самі їхні твори, на жаль, не збереглися, так що їх імена мало що можуть сказати за винятком імені киянина Миколи Ділецького. У 1677 р., в самий розпал Руїни, М. Ділецьким у Вільні була видана «Граматика мусикійська». Це був кращий музичний посібник того часу: давні церковні мелодії в ньому поєднувалися з народними піснями та інструментальними композиціями. Естетичні ідеї Ділецького справили помітний вплив на розвиток музичного мистецтва не стільки в Україні, де вони вже були відомі й раніше, скільки в Москві, куди Ділецький переїхав для проживання.

В історії української художньої культури другу половину XVIII ст. називають «золотим віком української музики». У цей період класичних вершин досягає духовна хорова творчість блискучого тріо українських композиторів: М. Березовського, А. Веделя і Д. Бортнянського. Водночас було здійснено важливий прорив у галузі світських музичних жанрів – опери, симфонії, концерту, сонати, пісні-романсу. Цей кульмінаційний момент готувався поступово упродовж попередніх століть завдяки формуванню основного класичного фонду українського фольклору в усьому розмаїтті його жанрів, розвитку музичного виконавства та освіти, що зумовило зростання професіоналізму в різних галузях музичної культури. Вокально-хорова та інструментальна музика були невід’ємними складовими тогочасної театральної культури – шкільної драми і вертепу. У театрі, професійній музиці яскраво виявився стиль бароко, а наприкінці XVIII ст. – класицизм.

М. Березовський (1745–1777) почав складати інструментальні композиції ще під час навчання у Київській академії, якими вже тоді звернув на себе увагу. Через Глухівську музичну школу він потрапляє до придворної капели, а звідти був відправлений до Болонської музичної академії в Італії, де навчався у відомого музичного теоретика Мартіні, в якого у той самий час навчався і Моцарт. У конкурсі за розміщення імені кращого учня на «золотий дошці» академії Березовський переміг Моцарта, написавши оперу «Демофонт» на лібрето Метастазіо. Але після тріумфального повернення до Петербурга, де йому пророкували блискуче майбутнє, серед придворних інтриг недосвідченого Березовського було «затерто», що глибоко вразило його м’яку вдачу. Князь Потьомкін мав намір зробити Березовського ректором музичної академії в Кременчузі, яка так і не була відкрита. Доведений до розпуки композитор у віці 32 років наклав на себе руки. З духовних композицій Березовського особливо славляться «Вірую», концерт «Не отверзи мене», деякі «Причасні стихири» тощо. Сила почуття разом із простотою, повна узгодженість музики зі словом, нова форма у самій будові концертів, загальна творча оригінальність і висока техніка – основні прикмети творчості М. Березовського.

На відміну від М. Березовського, інший вихованець Глухівської музичної школи Д. Бортнянський (1751–1825) поєднував високий музичний талант із здібностями робити щасливу кар’єру. Після навчання у Венеції він здобув посаду директора придворної капели, спів якої підняв до небувалої перед тим висоти. Міцні зв’язки при дворі забезпечили йому незалежність від кон’юнктурних змін. Окрім опер на французькі тексти, у світський інструментальній музиці Бортнянський створив симфонію та кілька сонат, але найбільше він уславився як вокальний композитор. Досі не втратив популярності напівсвітський гімн «Коль славен», а у церквах грецького обряду досі постійно виконуються його композиції, яких він залишив досить багато (35 чотириголосних концертів, 21 окремий спів, 30 гімнів тощо). Усі ці твори є бездоганними з боку музичної техніки і відзначаються чистотою голосоведіння. За переказами, у Відні Бетховен спеціально вчащав до уніатської церкви, аби послухати композиції Бортнянського. Збереглися також повні захоплення рецензій про церковні співи Бортнянського французького композитора і суворого музичного критика Берліоза.

Страницы: 1 2 3 4

Нове про педагогіку:

Методика ознайомлення дітей дошкільного віку з величиною предметів
При формуванні уявлень про величину предметів використовується спеціальний дидактичний матеріал. У другій молодшій групі для порівняння достатньо взяти два предмети, пропонуючи дітям визначити як абс ...

Дидактичні ігри на уроках образотворчого мистецтва
Палітра осені. Мета: розвивати зорову пам’ять, формувати знання з кольороведення (назви кольорів, які кольори слід змішувати, щоб отримати певний колір); удосконалювати навички роботи пензлем. Матері ...

Навігація по сайту

Copyright © 2018 - All Rights Reserved - www.ipedahohika.com