Поєднання традицій та новаторства в Українській літературі ХVII – XVIII ст

Педагогіка і освіта » Методичні особливості вивчення мистецтва України ХVII-XVIII століть на уроках художньої культури » Поєднання традицій та новаторства в Українській літературі ХVII – XVIII ст

Сторінка 3

Заборона українського книгодрукування болісно вдарила по розвитку української літератури. Нова генерація українських письменників мала писати свої твори тогочасною російською мовою. Серед російсько-українських письменників, які залишили значний слід у літературному процесі XVIII ст., слід назвати Гната та Івана Максимовичів, М. Богдановича, О. Хмельницького, В. Капніста. Але твори з більшою або меншою частиною живої української мови продовжували з’являтися і поширювалися у списках.

Закоханість у славне минуле України відбилася у спробах створити віршовану історію козацтва. Йдеться про «Героїчні стихи о славних воєнних дійствіях войск запорожских», укладені ченцем Іваном 1784 р. З того, що автор пише про запорожців від першої особи, видно, що він – коишній запорожець і не збирається цього забувати. Взагалі серед козацьких поетів найвідомішими були харківський козак Семен Климовський на початку XVIII ст. і кошовий чорноморсько-азовського козацького війська Антон Головатий, який очолив переселення частин козаків на Кубань.

З історичними віршами переплітаються і сатиричні на тогочасну «злобу дня» – про скасування козацького ладу, закріпачення селян або заходи «посполитих» щодо здобуття дворянства («Доказательства потомственні Хама Данила Кукси»). Найталановитішим протестичним твором була «Одна на рабство» (1783) українського патріота грецького походження Василя Капніста, в якій крізь класицистичний канон уже цілком виразно проглядає романтичний світогляд автора .

Загальною тенденцією в розвитку літератури XVIII ст. було поступове зменшення в ній релігійних і збільшення світських мотивів. Великий крок вперед у розвитоку української драми зробив Феофан Прокопович (1681–1736). У 1705 р. він написав свою знамениту історічну трагікомедію «Володимір», до якої першим узяв тему з української історії. Присвячена І. Мазепі, п’єса містила яскраво виражені ознаки патріотизму, зокрема у трактуванні Прокоповичем Києва як «Другого Єрусалиму».

Новизна п’єси «Володимір» була вже у тому, що автор узяв сюжет не з біблійної історії, що було правилом, а з вітчизняної. Іншою новацією було те, що основною тезою п’єси була боротьба з відсталістю, патріархальною рутиною. Автор вдається до психологічного аналізу дій хрестителя Русі князя Володимира Великого, показує його сумніви й вагання, як у звичайної людини, а не канонізованого церквою святого, позбавленого людських недоліків. Тому цей твір Прокоповича є ніби межовою віхою на грані нового й старого світу української духовності.

У підготованому Прокоповичем підручнику з поетики він опрацював правила укладання драматичного твору, які вповні відповідали вимогам барокової стилістики, але додатково вносили в театральне і літературне життя елементи класицизму. Актів у драмі має бути саме п’ять. Сцен в одному акті може бути богато, але не більше десяти; в трагедіях, як вийняток, одна сцена може становити цілий акт. Більше трьох осіб в одній сцені не повинні розмовляти, хоча самих осіб може бути значно більше. Усі особи можуть виходити зі сцени лише по скінченні дії, але з попередньої яви у наступній мусить залишатися хочя б одна дійова особа.

Драматургічна теорія і практика Прокоповича справили таке вреження, що подальша театральна творчість протягом півстоліття трималася цих правил. Згідно з його приписами писали трагікомедії українські драматурги Л. Горка, Т. Трохимович, С. Ляскоронський, В. Лащевський, М. Довгалевський, М. Козачинський, Г. Кониський, Т. Щербатський та ін.

Визначними історичними творами, які вперше з’явилися на прикінці XVII ст., були так звані козацькі літописи. Провідне місьце серед творів цього жанру займають літописи Самовидця, Григорія Грабянки і Самійла Величка. Їх праці є суттевими зрушеннями в українській історіографії, оскільки вони знаменують перехід від літописання до власне історчної науки, від хронологічного переліку подій до їх осмислення й прагматичної інтерпретації. За джерела для авторів правили мемуарні, господарські, військові, дипломатичні та інші документи, тому їх праці називають літописами лише умовно. В центрі уваги козацьких літописців були передусім бурхливі події Визвольної війни та Руїни. Визначальні історичні події відтворено у цих працях із загальнонародних патріотичних позицій, хоча автори були виразниками старшинських станових інтересів, негативно ставлячись до виступів «черні». Українське козацтво виступає у цих творах рушійною силою національної історії. Центральними постатями козацьких літописів виступають українські гетьмани (передусім Б. Хмельницький), кошові, полковники та інша старшина, які відстоюють свободу і честь «козацької вітчизни».

«Літописом Самовидця» назвав цей твір у ХІХ ст. Пантелеймон Куліш, бо неназваний автор (вважається що ним був представник козацької старшини Роман Ракушка) став очевидцем подій, які описав, живо, ясно і об’єктивно. Він охоплює події від початку Визвольної війни і до 1702 р. Цей твір має не лише історіо-графічну але й значну літературну вартість. Написана «по горячих слідах», праця відзначається емоційністю, виразною образністю, безпосередністю сприйняття подій та їх викладу.

Страницы: 1 2 3 4

Нове про педагогіку:

Інтерактивні принципи, методи і підходи до організації навчально-пізнавальної діяльності учнів при вивченні рівнянь та нерівностей у курсі алгебри 7 класу
Реалізація поставленої мети неможлива без використання особистісно зорієнтованих сучасних освітніх технологій, які передбачають демократизацію, гуманізацію освіти, методологічну переорієнтацію процес ...

Розвиток у дітей-олігофренів інтересу до навчання
Розуміння дітьми необхідності для них грамоти є суттєвою проблемою в умовах спеціальної школи. Потрібно так організувати перебування дитини там, щоб на кожному кроці вона безпосередньо відчувала необ ...

Навігація по сайту

Copyright © 2018 - All Rights Reserved - www.ipedahohika.com