Поєднання традицій та новаторства в Українській літературі ХVII – XVIII ст

Педагогіка і освіта » Методичні особливості вивчення мистецтва України ХVII-XVIII століть на уроках художньої культури » Поєднання традицій та новаторства в Українській літературі ХVII – XVIII ст

Сторінка 2

За формою вірші залишалися силабічними. Так званий леонінський вірш, що поширівся у ХVIIІ ст., став перехідною ланкою до силабо-тонічного віршування. Нерідко автори користівалися різноманітними вишуканими бароковими формами курйозного вірша: акростихами (з першіх літер рядків виходило ім’я), «раками» (рядки читалися одинаково зліва направо, так і справа наліво), «лунами» (другий рядок був коротким відлунням рими першого), а також різними варіантами фігурно-візуальної поезії – вірші у формі піраміди, сокири, чаші, серця, геометричного візерунку тощо. З такими віршами ходили студенти по будинках визначніших міщан і виголошували їх у формі привітань, за що отримували дарунки. Найвідомішім майстром усіх можливих різновидів курйозних віршів був полтавець Іван Величковський, автор двох поетичних збірок «Зегар з полузегарком…» (1690, «зегар» – годинник) і «Млеко, од овці пастирю належноє…» (1691). Курйозний формалізм барокової поезії не був простим штукарством, але способом пошуку нових виражальних засобів у межах риторичної поетичної традиції. Зміст курйозних віршів був досить серйозним і вимагав дотримання визначених правил.

Істотні зміни в суспільно-політичному житті, Визвольна війна, Руїна, вічні теми: кохання, пошуки сенсу життя покликали до життя і справжніх поетів-ліриків. Винікає особливий ліричний жанр так званої «пісні саіцької», в якому українські поети як Західної, так і Східної України давали вихід наболілим особистим почуттям причому нерідко мовою, максимально наближеною до народної. У зв’язку з цим деякі історики літератури навіть пропонували вважати часом початку нової української літератури не кінець ХVIIІ, а кінець ХVII ст. З’являються історичні вірші та сатири на суспільні теми. До них належать такі вірші, як «Висипався Хміль із міха» (про Богдана Хмельницького), «Ой, ріко Стиру, що Хміль за віру зробив напротив миру» (про битву під Берестечком).

Виникає також цікавий жанр поетичної літературної «думи», в якому переосмислювалися буремні історичні події доби Бароко. Одним з найяскравіших зразків громадянської лірики є анонімна «Дума» («Всі покою щиро прагнуть…»), авторство якої історики найчастіше приписують гетьманові Мазепі разом з піснею «Ой горе тій чайці-небозі». У «Думі» яскравно змальовано суспільну ситуацію періоду Руїни. З гіркотою невідомий автор зазначає:

Нема любові, немає згоди:

Од Жовтої взявши Води

През незгоду всі пропали.

Самі себе звоювали!

Трагічність ситуації розкривається через співставлення різних політичних орієнтацій козацьких ватажків, кожен з яких закликав інших рятувати Україну від іноземного панування під його керівництвом і протекцією іноземних же держав. З розпачем автор констатує власну неспроможність самотужки змінити цей стан на краще і покладає надії на старшину.

На жаль, такі твори друком не виходили і поширювалися у списках по різноманітних рукописних поетичних аналогіях, багато з яких до нашого часу не дійшли або дійшли в уривках. Деякі укладачі цих аналогій вставляли в ці вірші власного написання, але часто встановити авторство твору буває неможливо, оскільки більшість авторів не тільки не підписували свої твори, але й не давали їм назви, обмежуючись підписом «Пісня свіцька».

Частина авторів відома за акровіршами. В яких у стовпчик читається ім’я та призвище. В кінці ХVIIІ ст. на західноукраїнських землях було видано анологію «Богогласник», в який поряд з релігійними були й ліричні вірші. Одним з авторів цієї антології став дід майбутнього великого російського письменника Ф. Достоєвського, рід якого походив з шляхетних волинських уніатських священиків.

Демократичні традиції народного віршування найяскравіше відбилися у творчості «мандрівного дяка» межі XVII–XVIII ст. ст. Климентія «сина Зинов’єва», що становить собою чудом уцілілу в історичних перипетіях доби енциклопедію життя усіх верств і прошарків тогочасного українського суспільства. Крім кількох сотень власників віршів, Климентій вмістив у свою збірку понад 1000 народних прислів’їв та інших афоризмів. Уже з 1720 р. книгодрукування книжною українською мовою в Росії після кількох виданих раніше заборон було остаточно ліквідовано. Не діяли ніякі аргументи про збитковість друкування іншими мовами. Спроби видавати українську літературу в обхід заборони жорстко каралися величезними на той час штрафами. Після того як Чернігівська друкарня не змогла сплатити чергового штрафу, її перевезено до Москви. Відтак у підпорядкованій Росії частині України залишилася єдина Києво-Печерська друкарня, яка після кількох спроб відновити українське книгодрукування таки змушена була видавати літературу виключно для церковного вжитку, навіть букваря для початкових парафіяльних шкіл надрукувати вона не мала права. Книги українського друку, які перед тим поширювалися по всій Росії, були заборонені до вжитку, вилучалися і знищувалися. До нашого часу вони збереглися лише тому, що багто читачів не знаходили їм відповідників серед пізніших російськомовних і церковнослов’янських видань.

Страницы: 1 2 3 4

Нове про педагогіку:

Суть індивідуалізації й диференціації навчання як категорій дидактики
Особистісно орієнтована модель навчання, сутнісними ознаками якої є здійснення навчального процесу на засадах індивідуалізації, створення умов для саморозвитку і самонавчання учнів, осмислене визначе ...

Розробка тестових завдань з дисципліни "Основи сільськогосподарської екології"
1. Штучна або змішана система рослинних, тваринних і мікробіологічних угрупувань з невираженим або відсутнім механізмом саморегулювання, проектна продуктивність яких підтримується за рахунок прямих і ...

Навігація по сайту

Copyright © 2018 - All Rights Reserved - www.ipedahohika.com