Прояв барокових тенденцій в образотворчому мистецтві та архітектурі України

Педагогіка і освіта » Методичні особливості вивчення мистецтва України ХVII-XVIII століть на уроках художньої культури » Прояв барокових тенденцій в образотворчому мистецтві та архітектурі України

Сторінка 4

З другої половини ХVII ст. провідною графічною технікою стає гравюра на міді (мідьорит) та інших металах. Вона витісняє поширену в ХVI ст. – першій половині ХVII ст. гравюру на дереві (дереворит). Відповідно змінюється й художній стиль творів, ажде гравюра на металі мала більше можливостей для передання світлотіньового моделювання форм, відтворення повітряного середовища, особливостей різноманітних фактур тощо.

Кращими українськими граверами того часу були Олександр (бл. 1640–1727) та Леонтій (бл. 1630–1710) Тарасевичі. Вони досконало володіли технікою мідьориту. Обидва навчалися в Німеччині. Олесандр Тарасевич привіз до Києва колекцію гравюр і малюнків західноєвропейських митців. Як відмо, за ними вдосконалювали професійну майстерність лаврські художники. О. Тарасевич керував друкарнею Києво-Печерської лаври, виконував ілюстрації до книг, створив низку портретів, зокрема письменника Лазаря Барановича.

Леонтій Тарасевич працював у Києві та Чернігові. Він автор багатьох великих та пишних алегоричних композицій, що були характерними для художньої культури бароко. Найвищим його творчим досягненням вважають видання в 1702 р. «Києво-Печерського патерика», який містить 40 гравюр видатного майстра.

На середину ХVIIІ ст. припадає розквіт творчості ще одного яскравого майстра гравюри – Григорія Левицького (бл. 1697–1769), батька славетного портретиста Дмитра Левицького. Григорій Левицький досконало володів складною технікою гравюри на міді, з істинним артистизмом виконував тези та ілюстрації до книг.

Українська гравюра кінця ХVII – ХVIIІ ст. посідала провідні позиції у Східній Європі, вплинувши на розвиток цього виду мистецтва в усіх слов’янських країнах. Саме через неї «допетровська» Росія знайомилася з набутками європейської образотворчої культури. Гравюра на крок випереджувала інші види образотворчого мистецтва в їх еволюційному поступі до реалістичного відображення дійсності.

В архітектурі XVII–XVIII ст. ст. спостерігається співіснування та переплетіння різних стилів з виразним домінуванням стилю бароко. Другу половину XVII ст. знаменує розквіт нового своєрідного стилю, який носить назву козацьке бароко. Його характерні ознаки: багатство на пластичність форм, світлі потиньковані стіни, застосування декоративних деталей, ліпних орнаментів, церковних бань цибулястої та грушоподібної форми. Однією з перших споруд у стилі козацького бароко була Миколаївська церква на головному майдані у Ніжині (1668–1669), центрі одного з найбільших козацьких полків.

На відміну від давньоруських та іноземних храмів козацькі собори часто (коли кількість бань на церкві дорівнює п’яти, семи або дев’яти) не мають вираженого фасаду, вони одинакові з усіх чотирьох боків, повернуті водночас до всіх частин світу, всіх присутніх на майдані. Стіни охайно білілися, завдяки чому будівлі органічно вписувалися у навколишній пейзаж українських населених пунктів, у яких домінували хати – мазанки, і в природний ландшафт. Характерної форми бані та інші елементи мідного покриття фарбувалися переважно у зелений або синій колір, хоча інколи, особливо у Києві, вкривалися позолотою.

Під керівництвом Петра Могили у 30-х роках XVII ст. у стилі бароко було відновлено архітектурні перлини часів Київської Русі: Софійський собор, споруди Києво-Печерської лаври, церкву Спаса на Берестові та ін.

Це мало величезне значення, адже у такий спосіб утверджувалася культурна спадкоємність з Київською Руссю. У такому вигляді архітектурні шедеври збереглися до наших днів.

Високого рівня досягла дерев'яна архітектура, яка своїми неперевершеними здобутками значною мірою зобов'язана творчості народних майстрів. Виявляючи великий будівничий і художній хист, вони зводили з дерева величні замки та палаци, затишні хати, добротні вітряні млини та комори. Ці ж самі майстри прилучалися до спорудження храму – духовного центру, художньої домінанти й окраси міст і селищ.

За всієї розмаїтості форм дерев'яні храми майже на всій території України споруджувалися на основі однакових конструктивних принципів. Так само, як і селянські хати, вони будувалися «у зруб». Найбільш поширеними були трикамерні споруди. У Східній Україні з кінця XVII століття чимало будувалося п'яти – зрубних храмів, а інколи семи- і навіть дев'яти зрубних. Серед зрубів основним був центральний, що надавало композиції споруди пірамідальної форми. Кожний храм (крім споруд хатнього типу) увінчувався однією або кількома банями чи наметовими верхами.

Страницы: 1 2 3 4 5 6 7

Нове про педагогіку:

Дидактичні ігри на уроках образотворчого мистецтва
Палітра осені. Мета: розвивати зорову пам’ять, формувати знання з кольороведення (назви кольорів, які кольори слід змішувати, щоб отримати певний колір); удосконалювати навички роботи пензлем. Матері ...

Модель навчального заняття з застосуванням методів самостійного набуття знань студентами
Ефективність самостійної роботи студентів залежить від того, на скільки раціональним виявився вибір методів самостійного набуття знань на кожному з етапів її організації і проведення. Нижче наводимо ...

Навігація по сайту

Copyright © 2018 - All Rights Reserved - www.ipedahohika.com