Прояв барокових тенденцій в образотворчому мистецтві та архітектурі України

Педагогіка і освіта » Методичні особливості вивчення мистецтва України ХVII-XVIII століть на уроках художньої культури » Прояв барокових тенденцій в образотворчому мистецтві та архітектурі України

Сторінка 3

З другої половини ХVII ст. портретний живопис, що вже мав значні досягнення в Західній Україні, поширюється на Приднепров’ї та Левобережжі. За словами сирийського мандривника Павла Алепського, українські художники були «вельми спритні в зображенні людських облич з цілковитою подібністю та мають велику вигадлливість у відтворенні людей такими, якими вони є».

На знак ушанування особливих чеснот видатних осіб їхними портретами прикрашали стіни церков і соборів. Наприклад, на стінах київської церкви Спаса на Берестові було написано портрет митрополита Петра Могили, в соборі Густинського монастиря на чернігівщині – портрет гетьмана Івана Самойловича, в Успенському соборі Києво-Печерської лаври – цілу галерею образів князів, гетьманів і царів.

Улюбленим персонажем портретистів другої половини ХVII – ХVIIІ ст. ст. був уславлений гетьман Богдан Хмельницький. Взірцем для них слугувала гравюра гданського художника В. Гондіуса, створена за життя гетьмана в 1651 р. Один із кращих портретів гетьмана зберігається в Національному музеї України. Невідомому авторові цього твору вдалося втілити узагальнений образ народного героя, якому притаманні такі риси, як гідність, розум, простота.

Упродовж ХVIIІ ст. великої популярності набуває так званий парадний портрет. Його функція – показати певну особу в усій її красі та значущості. Зазвичай українські портретисти (на відміну, наприклад, від польських) зображували людей ідеалізованими (тобто кращими, ніж вони були насправді). Приклад такого твору – портрет отамана війска донського Данила Єфремова, написаний одним із майстрів Києво-Печерської лаври. Пишне вбрання, поважна поза, промовистий жест рук, родовий герб, парадне оточення – ось ознаки, типові для таких портретів. Водночас художник майстерно відтворив індивідуальні риси та характер свого героя.

Ці та інші приклади є свідченням того, що українськи майстри зберігали вірність народним традиціям та смакам. Завдяки особливому художньому вирішенню, монументальному звучанню, декоративній барвистості, український портретний живопис став самобутнім національним явищем культури. До визначних творів цього жанру ХVIIІ ст. належать портрети Василя Гамалії, переяславського полковника С. Сулими та його дружини, князя Д. Долгорукого та ін.

У зазначений період в Україні набув поширення також жанр народної картини, героем якої був так званий Козак Мамай (козак-бандурист). Перші такі картинки з’явилися в ХVII ст. У ХVIIІ ст. та першій половіні ХІХ ст. Козак Мамай став найпопулярнішим образом народного живопису, який можна було бачити і в багатих маєтках, і в бідних хатах. Малювали його не лише на полотнах, а й на дверях, сринях, віконцях, стінах і навіть на вуликах.

Композиція більшості картин побудована за однією схемою: козак сидить під деревом (найчастіше – дубом), «по-турецьки» підібгавши ноги, і грає на бандурі чи кобзі. Поруч його вірний товариш – кінь, довкола – речі, з якими козак нерозлучний – шабля, рушниця або пістоль, люлька. Часто подібні картини супроводжували написами, сумними або веселими, з добрим народним гумором. На картинах іншого типу Козак Мамай виступає як герой різних сюжетних сцен у взаємодії з іншими персонажами: паном, корчмарем та ін. Авори цих картин залишилися невідомими. В колоритних образах козака-бандуриста знайшов мистецьке втілення ідеал народного героя: вродливого і дужого, безстрашного й винахідливого, байдужого до смерті, мудрого й веселого водночас.

ХVII – ХVIIІ ст. ст. стали часом розквіту української гравюри. Початок їй поклали видані 1622 р. ілюстрації до «Віршів на жалосний погреб зацного рицера, Петра Конашевича Сагайдачного» ректора Київської братської школи Касіяна Саковича. На них зображено гетьмана Сагайдачного на коні (один із найбільш раннів портретів в української гравюрі), сцену «Здобуття Кафи» та запорожця з рушницею.

Видатним гравером початку ХVII ст. був майстер Ілля. Спершу він працював у Львові, а 1636 р на запрошення митрополіта Петра Могили переїхав до Києва. Він виконав ілюстрації до Біблії, Великого требника Петра Могили, Києво-Печерського патерика.

Страницы: 1 2 3 4 5 6 7

Нове про педагогіку:

Методи та прийоми роботи з розумово відсталими дітьми в добукварний період
Методи навчання – це способи спільної діяльності педагога і дітей, спрямовані на розв’язання завдань формування та розвитку рідної мови. Іншими словами, це дії того, хто навчає, та того, хто вчиться, ...

Розгляд пісенної творчості у працях вітчизняних та зарубіжних вчених
Вітчизняні дослідники (В. Аникін, А. Капиця, Н. Колпакова) відзначають, що розвиток фольклору - історично складний процес: багато творів для дорослих стають надбанням дітей, які пристосовують їх до с ...

Навігація по сайту

Copyright © 2018 - All Rights Reserved - www.ipedahohika.com