Знання — як категорія вираження цілей навчання

Педагогіка і освіта » Причини неуспішності учнів та шляхи їх розв’язання » Знання — як категорія вираження цілей навчання

Сторінка 4

Обсяг поняття — це відображене у ньому коло об'єктів, а зміст — відображена у ньому сукупність їх істотних ознак.

Поняття поділяють на загальні й одиничні. Загальні - це ті, що відображають істотні властивості цілих груп предметів (меблі, росли­ни тощо). Одиничні поняття відображають істотні властивості оди­ничних об'єктів (поняття про будь-яку країну, місто, річку, людину).

Перші відображають певні пред­мети, явища з їх істотними ознаками, зв'язками і відношеннями. Абст­рактні поняття відображають ті чи інші властивості об'єктів відокрем­лено від самих об'єктів (сила, вага, хоробрість, число, відносини тощо). Конкретні поняття утворюються внаслідок абстрагування загальних, істотних властивостей від інших (одиничних, часткових, другорядних) їх властивостей, а в утворенні абстрактних понять відбувається відок­ремлення цих властивостей і від самих їх носіїв.

Розкриття змісту поняття здійснюється через визначення поняття. Визначення — це результат або логічна дія, у процесі якої розкривається зміст даного поняття. Типові приклади допомагають виділити істотні риси об'єктів, абстрагуватися від неістотних ознак і зробити потрібні узагальнення, виражені в слові.

Важливим чинником успішного засвоєння понять учнями є струк­турна, системна організація навчального матеріалу, оптимальне співвід­ношення в ній фактів і узагальнень, зрозуміла логіка розгортання змісту.

Кожна система понять, що підлягає засвоєнню, пов'язана з сис­темою відповідних операцій. Учні повинні бути підготовлені для її зас­воєння, у них мають бути сформовані певні уміння.

Показником успішного засвоєння понять є їх застосування в по­дальшій пізнавальній і практичній діяльності, яке вимагає включення їх у нові системи зв'язків.

У пізнанні світу визначальна роль належить активності суб'єкта. Навіть готові знання, здобуті іншими людьми, суб'єкт не може просто взяти. Він повинен активно ними оволодівати. Розуміння нового, не­відомого здійснюється за допомогою старого, відомого. Співвідношення аналізу і синтезу на різних етапах процесу розуміння буває різним. Аналіз підготовлює, а синтез завершує процес розуміння. Результат цього про­цесу складається у формі судження або низки суджень.

Судження — це думка, характерною рисою якої є те, що в ній ми завжди стверджуємо або заперечуємо наявність певних властивостей, відношень. У судженні виявляється рух мислення від часткового до за­гального, від частини до цілого, і зворотний, від явища до його причи­ни тощо. Судження претендує на істинність, тобто відповідність його змісту об'єктивній дійсності. Судження бувають і помилковими, тобто такими, що неправильно відображають об'єктивні властивості й відно­шення.

Із суджень складається поняття. Поняття — це синтез суджень про об'єкт. Судження існують й виявляються в реченні. Вони виникають як відповідь на певне запитання, як результат розв'язання будь-якої пізнавальної, інколи навіть невеличкої задачки. Це особлива форма аналітико-синтетичної діяльності нашого мозку. Стверджуючи на­явність одних відносин у пізнаних нами об'єктах, ми тим самим запе­речуємо наявність інших. Заперечуючи одні, ми водночас визнаємо існування інших.

Судження є асоціацію асоціацій. У ньому виявляється рух нашого мислення, а саме, ототожнення й диференціація його об'єктів, пере­ходів від часткового до загального, від конкретного до абстрактного і навпаки, від причини до наслідку, від частини до цілого. Формою існу­вання судження є речення.

Судження не тільки виявляється, а й формується в реченні. Суджен­ня є акт мислення, що відображає зв'язки, відношення речей, а речен­ня їх фіксує і відображає. Відповідність суджень об'єктивній дійсності перевіряють практикою або зіставленням їх з іншими судженнями, правдивість яких уже доведено досвідом, перевірено практикою.

Міркування є низкою пов'язаних між собою суджень, спрямованих на з'ясування істинності якої-небудь думки, доведення або заперечення, відстоювання її в суперечці з іншими людьми. Типо­вим його проявом є доведення будь-якої думки. Це складна розумова дія, у процесі якої встановлюється відповідність дійсності певної дум­ки, обґрунтованої за допомогою інших думок, істинність яких доведе­но практикою.

Страницы: 1 2 3 4 5 6

Нове про педагогіку:

Організаційні засади діяльності педагогічного колективу з розвитку деонтологічної культури учнів медичного ліцею
Здоров’я населення є інтегральним показником суспільного розвитку країни, відображенням її політичного, соціально-економічного та морального станів, могутнім чинником формування демографічного, еконо ...

Роль вчителя іноземної мови у процесі навчання
Пошук ефективних шляхів навчання, розвиток пізнавальних інтересів і виховання у кожного школяра свідомого ставлення до оволодіння знаннями з англійської мови залишаються сьогодні дуже актуальними. Зу ...

Навігація по сайту

Copyright © 2019 - All Rights Reserved - www.ipedahohika.com