Батько і мати – вихователі дітей

Сторінка 1

Серед усіх геніальних винаходів людства одне з провідних місць займає сім’я, родина. Саме вона є тим могутнім соціальним феноменом. Що якнайтісніше об’єднує людей у родинне гніздо на основі шлюбних та кровних взаємозв’язків. Сім’я – то святий вузол, яким сполучаються люди в суспільстві.

Сім’я – то життєдатний осередок, що приводить на світ божий, плекає найвищу цінність людства – дітей, найкращий цвіт нації, майбутнє народу, завдяки яким кожен батько й мати мають реальну можливість повторити і продовжити себе в своїх потомках. Кожна людина є смертною. Але сім’ї, родина, народ – безсмертні!

Сім’я – найбільша вихователька підростаючих поколінь за всх часів у всіх народів, невтомна плекальниця високої духовності й гуманізму, національного духу, характеру, свідомості, психології, патріотизму. Справжня сім’я є совістю, честю і доблестю, національною гордістю кожного народу, нації, надбанням педагогічної культури.

Родовід вихователів іде від матері, від батька, від сім’ї. Завдяки їм постала й розвинулась народна педагогіка – прародителька педагогічної науки, теорії і практики родинного виховання. Колективними зусиллями кожного народу протягом своєї багатовікової історії створенва власна система, наділена як загальнолюдськими здобутками, так і самобутніми творчими знахідками.

У педагогічній науці репрезентовано чимало книг і статей про сімейне сиховання, наприклад, японська, англійська, французська, німецька. І, на превеликий жаль, досі не створено жодної наукової праці про характерні риси української національної системи родинного виховання.

Що ж реба зробити матерям і батькам, аби створити справжню свм’ю, як подбати, аби діти виросли свідомими українцями, здоровими, розумними, духовно багатими, працьовитими, добрими, чесними, ініціативними, поважали батьків і шанували старших, добре вчилися, були патріотами рідної землі й з повагою ставилися до інших народів, свято берегли й примножували культурну спадщину своїх предків і пам’ять історії родоводу – це вічні проблеми, які лягли в основу змісту досліджень багатьох науковців.

Вважаю, що коли буде діяти в повному розмасі українська родинна педагогіка на Україіні, то й відродиться, виросте й зміцніє своя національна система освіти, що забезпечуватиме етнізацію підростаючих поколінь та вормуваня національної гадності, сприятиме прилученню дітей і молоді до світової загальнолюдської культури, поставить надійний заслін духовності.

Безсумнівно, майбутнє – за традиційною, трудовою, міцною, здоровою сім’єю, побудованою на принципах народної моралі, на духовності, на засадах національних традицій, пізнання народної фамілології. Друга половина ХХ-го століття повністю це підтвердила. Такий суспільний феномен, як родина, незмінний.

Настав той вирішальний час, коли потрібно якнайрішучіше повернутися до української родинної етнопедагогіки, до відродження традиційного статусу української родини з її непорушним авторитетом, потужною вірністю, любов’ю до дітей і відданість св’ятому обов’язку їх виховання, повагою до батьків і материнським покликанням жінки, підняти роль чоловіка-дружини, батька-матері у створенні та захисті домашнього вогнища, забезпечуючи на їх взірцевому прикладі моральну підготовку молоді до подружнього життя, тобто відновити і зміцнити те вічне, на чому тримається людство, що ніколи не старіє.

Тому що виховний вплив родини на формування й етнізацію особистості на щоденне наше буття переоцінити неможливо.

Отже, під час педагогічної практики я успішко розв’язала проблему своєї курсової роботи, змогла вивчити, прослідкувати та дослідити шлях впровадження етнопедагогіки у виховний процес дитячого садка, закласти основи народознавства в інтелектуальний потенціал дитини, прискорити її розумовий розвиток, поглибити знаня дошкільників з історії українського краю, зацікавити їх життям рідного народу, підготувати дітей до самостійного вивчення проблеми народознавства, до подальшого детального вивчення цієї теми. Шлях української народної педагогіки в сучасні дошкільні заклади був неймовірно довгим, він вимірювався роками, але я впевнена, що ефективність етнопедагогіки ми побачимо завтра, слід тільки актуалізувати дану проблему, активніше впроваджувати це невичерпне джерело в життя, в реальність, спираючись при цьому на здобутки українського родинного виховання. Заслуга педагога не лише в тому, що він один самостійно виховує дітей засобами народної педагогіки, а в широкій пропаганді етнопедагогіки серед батьків.

Страницы: 1 2

Нове про педагогіку:

Історіографія дослідження
Дослідження сутності педагогічної діяльності та її цілей стало предметом аналізу багатьох педагогів і психологів (В.О. Сухомлинського, А.А. Радугина, М. Степаненкова, Б. Лихачова, С. Смирнов ). В.О. ...

Вивчення теми "Будова слова" у початковій школі
На уроках української мови у 2 класі учні вивчають тему "Будова слова". Спочатку вони ознайомлюються із спорідненими словами. Коли школярі починають добирати спільнокореневі слова, вчитель ...

Навігація по сайту

Copyright © 2018 - All Rights Reserved - www.ipedahohika.com