Проблема суспільного сприйняття розумово неповносправних осіб

Сторінка 5

Незважаючи на всі здобутки науково-технічного прогресу, рівень життя розумово неповносправних осіб не надто покращився. Проблема несприйняття та ізоляції цих людей існує донині, хоча і робляться певні кроки у напрямку інтеграції в суспільство розумово неповносправних осіб та їх освіти.

Першу спробу навчити дітей з проблемами у розвитку зробив французький лікар Ж.М. Ітард. Він розробив методику, яку згодом запозичили педагоги і науковці США. У 1830 році в США було створено перші школи для дітей з проблемами зору і слуху. Проте ці школи були ізольовані і навчання відбувалося за окремою спеціальною системою. В Росії величезний вплив на систему освіти дітей з проблемами розвитку мали теорії Л.Виготського. Він писав про шкільний вплив соціальної ізоляції на інвалідів. Л.Виготський говорив, що, відриваючи дітей з особливими потребами від сімей і друзів цим самим держава створює для них особливе соціальне середовище, суспільство викликало в дітей з особливими потребами “вторинну інвалідність”.

Хоча у різних країнах і різними людьми робилися спроби адаптації та інтеграції розумово неповносправних осіб у суспільне життя, на жаль, донині становище цих осіб не покращилось. Вже від народження розумово відсталі особи зустрічаються з проблемою неприйняття не тільки з боку батьків, а й з боку лікарів. Як правило, лікарі радять “здати” таку дитину в притулки, не вважаючи її взагалі за особу, натомість взяти на виховання “нормальну дитину”. Особливо гостро стоїть ця проблема у нашій державі, де є багато таких сімей, які залишаються віч-на-віч зі своїм горем, замкнуті “у вузькому просторі власного помешкання, яке найчастіше буває незадовільним і непристосованим”. Зрозуміло, що в таких умовах ці діти приречені на примітивне й нещасливе існування. Батьки розумово неповносправних дітей наштовхуються на різні труднощі, неприйняття з боку суспільства. Іноді вони просто бояться піти на прогулянку зі своїми дітьми, оскільки чують образи і лайки на свою адресу, недоброзичливе ставлення, а деколи навіть ворожість.

Питання освіти осіб розумово неповносправних є на сьогоднішній день особливо болючим, оскільки охоплено лише частину дітей, а діти, які мають глибшу неповносправність і потребують спеціальних форм допомоги, не залучені у жодних навчальних закладах, навпаки, їх штучно ізолюють у спеціальних будинках-інтернатах закритого типу, в яких вони позбавлені елементарного людського відношення. Також складним є питання працевлаштування розумово відсталих осіб. Власне через брак освіти та професійної підготовки шанси на спеціалізовані робочі місця є обмеженими. «Праця є надзвичайно важливою для осіб неповносправних, бо відіграє терапевтичну і реабілітаційну роль у їхньому житті, стимулює розвиток і створює інтеграційні можливості для контактів з іншими людьми».

Особи розумово неповносправні зустрічаються з великими труднощами у сфері медичної опіки: відсутність фахового медичного обслуговування, неправильне встановлення діагнозу, брак медикаментів, відсутність достатньої кількості реабілітаційних центрів і т.д Також для неповносправних осіб утруднений елементарний доступ до фізичного довкілля та культурно-відпочинкової сфери: архітектурні бар’єри (відсутність пандусів), доступ до громадського транспорту. На жаль, культура захисту прав людини з позиції загальноприйнятих гуманістичних цінностей впродовж тривалого часу була під забороною і зараз знаходиться на дуже низькому рівні, що у свою чергу відбилося на якості законів. На загал можна стверджувати, що більшість прав дітей з особливими потребами не захищені законом України. В нашому законодавстві практично ігнорують рекомендації Стандартних правил ООН щодо охорони здоров’я, освіти та доступності середовища.

Безпосередні причини тієї чи іншої поведінки дитини з розумовою неповносправністю нерозривно пов’язані з цілою низкою суперечностей суспільства, соціального середовища, мікросередовища й самої особистості. Серед головних умов, що провокують внутрішні і зовнішні суперечності, виокремлюють такі, як: недоступність для сучасної дитини з розумовою неповносправністю тих умов освіти, виховання, розвитку, які необхідні для нормальної соціально-культурної адаптації особистості в даному суспільстві; бідність прямих та опосередкованих зв’язків і стосунків дитини з іншими людьми; невідповідність рівня виявлення здібностей і раніше закріплених якостей дитиною завданням, які вона ставить перед собою.

Об’єктивна ознака сьогодення – ускладнення процесу соціалізації дітей з розумовою неповносправністю внаслідок економічних, соціальних, політичних змін, які відбуваються в нашому суспільстві. Накладаючись на психологічну кризу дітей, засвоєння норм і цінностей ще більше загострюється.

Страницы: 1 2 3 4 5 6

Нове про педагогіку:

Втома, локалізація та механізми виникнення втоми після розумової і фізичної працездатності
Процес втоми – це сукупність змін, які проходять в різних органах, системах і організмі в цілому, в період виконання фізичної та розумової роботи, яке приводить в кінці до неможливості її продовження ...

Сутнісна характеристика поняття «діти з комплексними порушеннями»
Українське суспільство сьогодні досягло такого рівня соціального розвитку, коли не може собі дозволити втратити жодну підростаючу дитину, а визнання Конвенції ООН про права дитини та Всесвітньої декл ...

Навігація по сайту

Copyright © 2018 - All Rights Reserved - www.ipedahohika.com