Проблема суспільного сприйняття розумово неповносправних осіб

Сторінка 4

Науково-технічний прогрес перетворюється в абсолютну вартість. І небезпечним стає розрив, що існує між наукою, технічним і суспільно-культурним ладом та духовними вартостями. Вся сучасна “матеріалістична” цивілізація, незважаючи на її гуманістичні декларації, приймає пріоритет речей, який веде до посилення моральної деградації суспільства (та надає першість речам, а не особам. В такому суспільстві, де все налаштоване на успіх та прогрес, вартість неповносправної особи зводиться нанівець, оскільки вона не може власними силами досягнути успіху у жодній галузі, не може боротися за своє “місце під сонцем”, не може відстоювати своїх інтересів. «Суспільство, яке возвеличує сильних, розумних, переможців, неминуче принижує цим тих, хто не може досягнути певної самостійності. Таке суспільство стверджує, що бути людиною – означає бути сильним».

У нашому суспільстві проблеми соціалізації підлітків з обмеженими можливостями розв’язують спеціальні заклади, мета діяльності яких – допомогти кожній дитині ствердитися і соціально інтегруватися, наскільки дозволяють можливості, зумовлені структурою дефекту.

Проблема несприйняття і відкинення розумово неповносправних осіб існувала в історії упродовж багатьох років. Були періоди, коли людей, які мали психічні відхилення чи розумову неповносправність, вважали одержимими злим духом. Часто такі “патології” лікували екзорцизмом. Якщо це не давало позитивних результатів, тоді застосовували більш радикальні методи: людину бичували і не давали їсти. В Середньовіччі, крім бичування, до “одержимих” застосовували ще жорстокіші методи “лікування”: обливання окропом, а також розтягування. В Африці і тепер таких людей вважають божевільними. Траплялися випадки, що їх прив’язували до дерева били палицями аж до крові і в такий спосіб “виганяли злого духа”, який, за місцевим повір’ям, володів ними.

Для того, щоб всебічно допомогти обмеженим розумово дітям, спецзаклади повинні стати для них основним, але не єдиним місцем життя. Виховання та навчання таких дітей охоплює спеціальні психолого-педагогічні, культурно-гігієнічні й індивідуальні загальнорозвивальні заходи, спрямовані на зміни в розвитку та перспективний розвиток дитини. Важливе завдання спецзакладів полягає в тому, щоб сформувати в суспільстві розуміння проблем дітей, які мають особливості в розвитку.

В добу ренесансу почали будуватися лікарні, а деякі лікарні зайнялися вивченням «душевних хвороб». Німецький лікар Йоганн Вебер (1515 – 1588), зазначив, що «розум так само підлягає захворюванням, як і тіло». Згодом в Європі були створені так звані богодільні, призначені для лікування хворих з психічними і розумовими порушеннями. Приблизно з початком XV ст. в Бельгії відкрили найбільший такий притулок і туди з’їжджалися хворі з цілої Європи. Однак в XVI ст. ситуація різко погіршилась. Переповнені притулки з часом перетворилися в свого роду тюрми, де людей тримали в закритих брудних приміщеннях і відносилися до них з нелюдяною жорстокістю. У віфлеємській лічниці, яку король Генріх VIII віддав виключно для душевно хворих, пацієнтів заковували в ланцюги. Ця лічниця перетворилася на атракціон для туристів, і знайшлися такі, які отримували задоволення.

На початку XX століття внаслідок домовленості політиків, лікарів і психологів про “економічну невигідність” життя осіб розумово неповносправних, нацисти розпочали акцію масового знищення неповносправних осіб під назвою “Життя, не гідне життя”. Однією з основних причин знищення були великі економічні витрати на утримання осіб із вадами розумово розвитку. Найбільше відомі три акції:

«дитяча акція» – вбивство розумово неповносправних і некрасивих;

акція “Т 4” – отримала назву від вулиці, на якій розташовувалося відомство, відповідальне за знищення розумово неповносправних дорослих, а також осіб розумово неповносправних, які жили у притулках;

“особове відношення ”14f13” – знищення непрацездатних [Виндмеллер В., 2002, 17].

Карл Грюнвальд, шведський дитячий психіатр та відомий суспільний діяч, у своїй книзі “Турбота і догляд” подає історичний огляд ставлення до розумово неповносправних осіб у країнах Європи та Америки. Автор зазначає, що у 20-ті роки минулого століття людей з розумовою неповносправністю вважали небезпечними для суспільства. У них вбачали “моральну загрозу”, приписуючи їм схильність до злочинів, “генетичну загрозу”, оскільки вони могли “продукувати” для суспільства неповноцінне потомство, та “економічну загрозу”, тому що ці особи не могли заробляти на себе і їхнє утримання дорого коштувало для держави. Гортаючи сторінки історії, можна побачити багато прикладів нелюдяного і жорстокого ставлення до осіб з особливими потребами. Це все свідчить про низьку мораль, оскільки “моральний рівень суспільства визначається ставленням до найслабших: хворих, калік, немічних та осіб розумово неповносправних.

Страницы: 1 2 3 4 5 6

Нове про педагогіку:

Напрямки педагогічної підтримки та індивідуальний підхід до обдарованих особистостей
обдарований дитина підхід підтримка Виявлення обдарованих дітей залишається актуальною проблемою до сьогодення. Вперше про дітей із надзвичайними можливостями згадували більше ніж 2,5 тисячі років то ...

Види педагогічних спостережень
Педагогічні спостереження мають чимало ознак, кожна з яких може слугувати підставою для їх групування за видами, що можна представити такою схемою: За обсягом спостереження можуть бути загальні й окр ...

Навігація по сайту

Copyright © 2018 - All Rights Reserved - www.ipedahohika.com