Особливості релігійного виховання підлітків з особливими потребами в сім’ї

Педагогіка і освіта » Релігійне виховання підлітків з особливими потребами як умова успішної соціалізації » Особливості релігійного виховання підлітків з особливими потребами в сім’ї

Сторінка 3

На третьому етапі релігійного виховання завдання батьків – допровадити підлітків з особливими потребами до пізнання Бога – Ісуса Христа, як також допомогти їм втілити віру в життя.

Церква – це Містичне Тіло Христа. Родина є «домашньою Церквою», де батьки – це перші християни, яких пізнає дитина. Якщо підліток перебуває в правдиво релігійній атмосфері, відчуваючи, що життя дорослих спрямоване на освячення в лоні Церкви, вона сама органічно входить в релігійне життя і в її душі загоряється любов до Бога і Церкви. Мирослав Стельмахович зауважує, що у Божественній Літургії, в заповідях Божих та в молитвах пропагується також народна мораль.

«Це можна продемонструвати на прикладі християнських чеснот – мудрість, мужність, справедливість, стриманість, а також сім діл милосердя для тіла …». Святий Іван Золотустий каже: «Якщо б батьки намагалися дати своїм дітям добре виховання, то не потрібні були б ані закони, ані суди, ані покарання». А відомий Митрополит Андрей Шептицький зазначає, що християнське виховання є більшим добром, ніж усе добро світу. Господь дав явну вказівку батькам: «Пустіть дітей приходити до Мене, не бороніть їм: таких бо Царство Боже».

Усі батьки - християни повинні прямувати до того, щоб їхні діти любили Бога і служили Йому. Правда, часто їхнє прагнення розбивається об байдужість та опір. Діти не хочуть ходити до Церкви, не хочуть спільно молитися, слухати про Бога, але це лише їхня зовнішня шкарлупка, яку потрібно розбити. Оскільки кожна дитина є створена Богом і для Бога ”.

В міру того, як підліток вчиться любити Бога, мусить також вчитися любити своїх ближніх. Мирослав Стельмахович закликає скерувати духовно-моральне виховання до любові ближнього. «Всі ми зобов’язані любити один одного, бо живемо на одній землі. Любов між людьми, - стверджує автор, - починається від кожного з нас».

Не варто легковажити релігійним вихованням підлітка з особливими потребами, оскільки воно є орієнтиром в житті людини. Виховання, відірване від релігії, «має на меті тимчасові життєві цілі, пов’язані з потребами сім’ї, суспільства, держави». Його метою є інтереси суспільства, а не особа як цінність сама в собі. Тому дуже важливо серед усіх аспектів виховання перше місце надати релігійному вихованню дитини. У справі виховання підлітків з розумовою неповносправністю бере участь Церква, школа, громадські інституції, але «особливе місце відводиться християнській сім’ї як «домашній церкві», котру потрібно плекати від самого її зародження. Батьки для дитини є заступниками Бога на землі, і на них лежить відповідальність за виховання своїх дітей у вірі».

Сім’ї, як і окремі члени сім’ї, відрізняються у своїх реакціях на появу дитини з відставанням у розвитку. Це залежить від багатьох факторів: індивідуальних особливостей батьків, особливостей шлюбних стосунків, очікувань та мрій відносно дитини, ставлення до невдач загалом, від наявності та індивідуально психологічних та фізичних особливостей інших дітей, ступеня розумової відсталості, специфіки прояву патології, міри її помітності для оточуючих (І.С. Багдасар’ян). Однак поряд з індивідуальними відмінностями батьків розумово відсталих дітей, дослідники виокремили такі особливості, спільні для всіх сімей.

Сприятливий психологічний клімат у сім'ї - основа позитивного розвитку дитини і, навпаки, дезорганізація сімейного життя дуже впливає на розвиток підлітка і підвищує ризик виникнення вторинних симптомів інвалідності -психічних порушень. У зв'язку із цим вживається поняття "фактори зруйнованого дому": позашлюбна дитина; окреме проживання батьків; втрата одного чи обох з батьків у результаті смерті або тяжкої хвороби; часті розлучення з батьками; обтяженість дитинства серйозними сімейними конфліктами; психологічна травматизація дитини внаслідок психічного захворювання, алкоголізму й асоціальної поведінки батьків.

Найближче соціальне оточення сім'ї створює поле міжособистісних стосунків, які сприяють структурі й диференціації життєвого простору дитини, нормалізації її поведінки, подоланню почуття самотності в батьків і соціально-психологічної ізоляції сім'ї. Інвалідність дитини викликає жаль, співчуття та співпереживання друзів, родичів, колег по роботі, сусідів, бо насамперед їм потрібна реальна допомога і підтримка, щоб вивести дитину із замкнутого простору і залучити до повноцінного життя. Велику роль у цьому процесі відіграють дідусі і бабусі дитини. Часто їм дуже важко встановити контакт з такою дитиною. Крім цього, розчарування з приводу нездійснених сподівань, негативний тиск оточення призводить до поступового відокремлювання старшого покоління від своїх дітей. Якщо в сім'ї є інші діти, то проблеми хворого братика чи сестрички стають їхніми проблемами. Батьки можуть навантажувати їх обов'язками, що не відповідають віку і фізичним можливостям дитини, і тоді братик чи сестричка стають для них тягарем.

Страницы: 1 2 3 4

Нове про педагогіку:

Бібліотека вищого навчального закладу та правила користування її фондами
Бібліотека вищого навчального закладу забезпечує студентів, науково-педагогічних працівників та співробітників необхідною навчальною, науковою, методичною та художньою літературою. Структура бібліоте ...

Інтерактивне навчання як новітній підхід до організації навчального процесу в школі
Перш ніж перейти до ґрунтовного розгляду інтерактивного уроку спробуємо з'ясувати загальну суть інтерактивного навчання і порівняємо його із загальновідомими, традиційними підходами до навчання. Вихо ...

Навігація по сайту

Copyright © 2018 - All Rights Reserved - www.ipedahohika.com