Видатні педагоги про значення домашніх завдань у навчанні молодших школярів

Педагогіка і освіта » Домашнє завдання як форма самостійної роботи учнів » Видатні педагоги про значення домашніх завдань у навчанні молодших школярів

Сторінка 1

У різні періоди розвитку суспільства навчальний процес організовувався не однаково. Так, у школах стародавнього світу панувала система індивідуального навчання. Учитель навчав кож­ного учня окремо. За середніх віків — індивідуально-групова. За­няття проводились без сталого розкладу.

Індивідуальна система навчання якоюсь мірою виправдовувала себе тоді, коли в школах училась невелика кількість дітей. Але розвиток суспільного виробництва уже в XVI — XVII століттях зумо­вив необхідність значного розширення і вдосконалення шкільної освіти. У зв'язку з цим виникла класно-урочна система навчання, яка створювала можливість одночасного навчання учителем бага­тьох учнів. Ця система вимагала комплектування навчальних груп (класів) з однаковою підготовкою і віком учнів і навчання їх за однією програмою. Доцільність класно-урочної системи та шляхи їх застосування обґрунтував у XVII ст. Я-А. Коменський. Вона розвивається уже більше трьох століть.

У XVIII ст. стала розвиватися бел ланкастерська система на­вчання (її розробили англійські педагоги А. Белл і Д. Ланкастер) — система взаємного навчання. Суть бел ланкастерської си­стеми полягає в тому, що в школі старші, здібніші і більш підготов­лені учні виступають у ролі так званих моніторів: за вказівками вчителя-вони навчають інших учнів (як правило, кожний монітор навчає близько 10 учнів). Це дає змогу одному вчителеві організу­вати навчання кількох сотень учнів. Система взаємного навчання практикувалась частково і в нашій країні. Але життєвого іспиту вона не витримала, бо не забезпечувала належної якості навчання, ґрун­товного опанування учнями знань.

На початку XX ст. у США, Англії та в деяких інших країнах Заходу виникали системи індивідуалізованого навчання, що мали своїм завданням підготовку активних, ініціативних, енергійних функціонерів буржуазної держави. З цих систем навчання найбільш поширеним був дальтон-план (назва — від м. Дальтон у США). При дальтон-плані уроки скасовуються, навчальні класи заміня­ються предметними «лабораторіями», кожний учень працює само­стійно, виконує тижневі чи місячні завдання («підряди») відповідно до своїх індивідуальних можливостей, а вчителі виступають в ролі консультантів і контролерів.

У другій половині 20-х років дальтон-план в дещо зміненому вигляді відстоювали деякі педагоги. На практиці основні ідеї дальтон-плану втілились у лабораторно-бригадній організації навчання, при якій замість класів створювались «лабораторії», учні розподілялись на невеликі групи-бригади (звичайно по 5—7 чол.), вчилися у цих групах за побудованими в особливий спосіб підруч­никами (називались вони «робочими книгами»), виконували спеці­ально складені вчителем денні, тижневі, місячні «робочі завдання» з кожного навчального предмета.

Лабораторно-бригадна система не виправдала себе. Вона зни­жувала керівну роль учителя, не забезпечувала опанування систе­матичних і міцних знань, приводила до знеосібки у навчанні, вихо­вувала безвідповідальне ставлення до роботи. Але окремі елементи цієї системи можуть бути корисними. Так, поряд з індивідуальним і колективним навчанням практикуються групові завдання, на­приклад, при виконанні лабораторних і практичних робіт, самостій­ного опрацювання підручника, довідкової і допоміжної літера­тури.

Сучасна педагогіка, як свідчать дослідження педагогів, продовжує віддавати перевагу індивідуальним фор­мам організації навчання перед колективними. Так, у багатьох школах США розповсюджений так званий «план Тромпа». В цент­рі уваги за цим «планом» — створення умов для успішного просу­вання обдарованих учнів: 40 % часу відведено для навчання у великих групах (100—120 чоловік), 20% часу на навчання в малих групах (10—15 чоловік) і 40 °/о часу на індивідуальне навчання.

Вправи і привчання займають у народному вихованні одне з чільних місць. Вони є своєрідною „гімнастикою поведінки” дітей і реалізується в основному через застосування цілого комплексу різноманітних прийо­мів: вимоги, показу, тренування, нагадування, контро­лю й самоконтролю. Вимога допомагає вихованцеві збагнути суть і насущність потреби в тих чи інших звичаях і манерах поведінки. У народній педагогіці вони виражаються по-різному: у цікавій розповіді про якийсь повчальний факт із життя людей, мудрій пораді когось із старших, афоризмі («Не будь у людях приміт­ний, а будь вдома привітний», «У гостині останній почи­най їсти, а перший переставай»), заповіді («Не кради», «Поважай старших», «Шануй батька і матір»). Вимоги у формі наказу чи погроз у практиці народного вихован­ня трапляються дуже рідко. До них вдаються лише в крайньому разі, найчастіше тоді, коли вихованець виявляє зухвалу впертість і непослух. Та й то після випробування всіх інших можливих у даній ситуації методів і прийомів, зокрема застосування позитивного прикладу. Прийом вправи на основі показу відзначається високою дієвістю тому, що виражається в демонстру­ванні живого, наочного взірця й пробуджує емоційні переживання («Якщо він може, то чому я не можу?»). Саме на це розраховують вихователі, коли кажуть, наприклад, учневі: «Подивись, як забавляє свого молодшого братика ця дівчинка». Або: „Поглянь як він виконує швидко, з зацікавленням та правильно домашнє завдання, то чому ж ти не можеш?”. Щоб та чи інша дія, наприклад, манера готуватися, закріпилась і стала звичкою, не обхо­дилась без нагадування, яке допомагає долати забудь­куватість. Щоправда, постійні нагадування, та ще в кате­горичній формі, можуть набриднути й не дати бажано­го результату. А тому їх роблять делікатно й нерідко в жартівливій формі.

Страницы: 1 2 3

Нове про педагогіку:

Педагогічний процес у ВНЗ МВС Франції
Сучасна система вищої освіти Франції, яка склалася в процесі історичного розвитку, нині включає: університети з традиційною системою факультетів і підпорядкованих їм інститутів; великі школи; навчаль ...

Аналіз досвіду роботи релігійних організацій з підлітками з розумовою відсталістю
Чимало людей сьогодні усвідомлюють, що не можуть більше жити відокремлено від інших; жоден народ чи країна не виживе, зачинившись у власних кордонах. Люди стають все більше й більше свідомі того, що ...

Навігація по сайту

Copyright © 2018 - All Rights Reserved - www.ipedahohika.com