Історії становлення й розвитку індивідуалізованого та диференційованого навчання учнів

Педагогіка і освіта » Індивідуалізація навчального процесу в умовах малочисельної початкової школи » Історії становлення й розвитку індивідуалізованого та диференційованого навчання учнів

Сторінка 1

Ще в античну епоху філософи і педагоги підкреслювали необхідність постійного врахування індивідуально-психологічних особливостей у навчанні та вихованні підростаючого покоління. Так, давньоримський філософ Марк Фабій Квінтіліан (35 - 96 рр. н. е) один із розділів свого багатотомного трактату “Настанови оратору" спеціально присвятив темі “Чи потрібно пристосовувати навчання до здібностей кожного учня? ”. Відповідаючи на це запитання, автор підкреслював, що турботливого вчителя відрізняє прагнення пізнати здібності кожного з учнів. Так у одного можуть бути відмінні нахили до історії, у другого - до віршування, у третього - правознавства, тоді як декого, - продовжував філософ, - краще всього б відправити до плуга.

У творі “Про виховання оратора" М.Ф. Квінтіліан теж висловлює думку про різні здібності, талановитість, обдарованість учнів, тобто про розумові відмінності. Справедливо ставиться в достоїнство вчителю, коли старається він помічати в своїх учнів розумові відмінності і пізнавати, хто до чого здібний від природи.

Більше трьох століть тому Я.А. Коменський із властивою йому проникливістю писав, що той наставник досягне успіху, який буде викладати відповідно ступеня сприймання. Ще в ті далекі часи геніальний педагог виділяв відмінності в розвитку учнів, вказуючи на необхідність будувати навчальний процес так, щоб концентрувати увагу на наданні допомоги учням при засвоєнні знань. Він же радить ділити учнів у залежності від їх здібностей на шість розрядів, груп, вказує шляхи подолання труднощів кожною групою учнів, приводить переконливі приклади із життя видатних людей. Як основоположник класно-урочної системи, він утверджував принцип “учити всіх і всьому” й при цьому проводив цікаву паралель. “Сонце займається окремими предметами”, будь-то дерево чи тварина, але освічує, зігріває і наповнює випаровуваннями всю землю. Одними і тими ж променями воно освітлює все. Подібно сонцю і учитель повинен “поширювати свої промені на всіх учнів". Я.А. Коменський вперше дав обґрунтування фронтальній роботі на уроці в поєднанні її з індивідуальною, виступивши проти того, щоб школа підводила всіх учнів під один шаблон. Він справедливо розумів дидактику як “мистецтво учити всіх і всьому", вірив у природні сили дітей і вважав, що всі вони можуть успішно вчитися і опановувати таємниці науки і мистецтва, хоча вони не всі однакові і деякі з них потребують особливих турбот, особливої уваги. Педагог стверджував, що учень може і повинен звільнитися від “тваринної тупості і глупості". Не може бути такого становища, щоб освіта не принесла йому абсолютно ніякого покращення. Ці висловлення характеризують гуманний підхід вченого до дітей, оптимізм і глибоку віру в сили і можливості кожної дитини.

Знаменитий швейцарський педагог Генріх Пестолоцці у своїх працях висловлює думки про важливість вміння розрізнити підготовленість кожного учня і про необхідність застосування для кожного з них окремих прийомів навчання, які б забезпечували позитивний результат. Так, описуючи як Гертруда вчить своїх дітей, він пише: “Попереду всіх, ближче до столу, вона посадила малят, які не знали ще азбуки. За ними тих, які вміли читати по складах, потім - тих, хто вміє вже трохи читати. І, накінець, тих, які, як бачимо, читали вільно”.

Г. Пестолоцці вважав, що кожному учневі в групі властиві відмінності, а тому необхідно здійснювати своєрідний підхід до кожного із них. Він рекомендував вивчати природу кожної дитини, її особливості і, в залежності від результатів цього вивчення, вирішувати питання навчання, роблячи це ввічливо, тактовно, гуманно.

Відомий німецький педагог А. Дістерверг підкреслював: “Одній дитині легше дається абстрактне мислення, другій доступне чуттєве пізнання, третя схоплює істину швидше, завдяки картині чи розповіді, бувають роздуми теоретичні і практичні. У цьому відношенні варто рахуватись з відмінностями дитячої природи і сприяти її своєрідному розвитку” .

Вперше на науковій основі питання індивідуального підходу до учнів розглядалося основоположником вітчизняної педагогічної науки К.Д. Ушинським, який вказував, що основною умовою успішного навчання є врахування вікових, психологічних особливостей учнів. Йому належить й ідея здійснення індивідуального підходу до учнів в умовах колективної роботи класу, яка на сучасному етапі є основною, а також ідея поєднання колективної та індивідуальної форм навчальної діяльності на уроці. На його думку, дитина легше засвоює матеріал, якщо чує думку свого товариша, чого немає при індивідуальній формі навчання. Для кращої організації навчальної діяльності пропонувалося ділити учнів класу на невеликі групи, до яких входили б діти із спільними особливостями. Поділ учнів на дві групи, одна з яких сильніша іншої, не тільки не шкідливий, а й корисний, - стверджував К.Д. Ушинський, - але при умові, що наставник уміє, працюючи з однією групою сам, іншій давати корисні самостійні вправи .

Страницы: 1 2

Нове про педагогіку:

Педагогічні умови виховання у дітей
Для вивчення рівня знань дітей про рідне місто були проведені індивідуальні бесіди з дітьми старшої логопедичної «А» групи ДНЗ № 27. 15 лютого 2011 року вихователем Катинською Анастасією Вікторівною ...

Зміст та суть педагогічного процесу
Термін процес (від лат. processus - просування) означає рух уперед, послідовну зміну станів, стадій розвитку; сукупність послідовних дій з метою досягнення якогось результату. Словосполучення педагог ...

Навігація по сайту

Copyright © 2018 - All Rights Reserved - www.ipedahohika.com