Національні традиції і культура

В умовах духовного відродження суспільства все більше зростає роль виховної роботи у формуванні високоморальної особистості. Необхідно готувати підростаюче покоління до добропорядного життя, використовуючи при цьому національні і загальнолюдські духовні цінності. Однією із складових багатовікової культури українського народу є національна система виховання - надійний гарант громадського загартування підростаючого покоління, який постійно черпає животворний виховний потенціал з життя, його трудового змісту і характеру, з фольклору, традицій і звичаїв народу.

Адже пізнавально-виховний потенціал календарних традицій і звичаїв - це той найдорожчий скарб, який допомагає вижити нашій нації, зберегтися у віках і нині розвиватися в колі народів світової співдружності. А традиції - це досвід, звичаї, погляди, смаки, норми поведінки, що склалися історично і передаються з покоління в покоління. Традиція забезпечує спадкоємність поколінь, без якої не може бути родинного виховання...

Всі компоненти духовності українського народу, як і його матеріальної культури, становлять національні цінності, які є серцевиною освіти і виховання. Матеріальні та духовні надбання пізнаються, шануються і примножуються працею рук, зусиллями мозку і енергією серця, теплотою і багатством душі кожного вихованця - господаря своєї долі, своєї країни. Протягом віків діти виховувались у національному середовищі, зміст та форми функціонування якого відображають культурно-історичний досвід народу. З молоком матері діти вбирають у себе той національний дух, який формує в них типових представників свого народу. Національне виховання поступово формує в підростаючих поколінь всі компоненти духовності, яка передається дітям від батьків, дідів і прадідів і, яка посилюється в умовах теперішнього буття нації.

Першим з видатних педагогів минулого в Україні, хто осягнув сутність виховання та народної педагогічної мудрості і сказав про неї своє ваговите слово, був філософ-просвітитель і поет-гуманіст другої половини XVII ст. Г.С. Сковорода, який відмітив особливу виховну силу народної творчості в становленні моральності. Ідеями моральності, народності проникнуті його вірші, пісні, байки, діалоги, трактати і притчі. Так, в пісні «Всякому городу нрав і права».

Порядність, доброзичливість, працелюбність, чесність, щирість, відданість сім’ї, взаємоповага, пошана до старших, сердечність, вміння критично оцінювати людей, поважати людську гідність, енергійність і наполегливість у боротьбі за людське щастя та інші моральні загальнолюдські якості, відображені в усній народній творчості, відстоює і утверджує І.П. Котляревський у своїх творах.

В нерозривній єдності з народною мудрістю, вираженою в фольклорі, вбачав своє життя, діяльність вчений-педагог, письменник і історик А.В. Духнович. Він першим широко представив український фольклор у створених ним шкільних підручниках, букварях, книгах і календарях для народного читання. У своїх працях він використовував фольклорні вислови типу: «Якщо посієш пшеницю, то пшениця і вродить, а якщо посієш кукіль, то окрім кутя, нічого не виросте», «Від п'яних батьків підуть п'яні діти», «З гнізда сови ніколи не вийде соловей, а тільки вухаста сова».

Важливе значення у вихованні підростаючого покоління засобами фольклору має трактування народної творчості великим українським генієм, поетом Т.Г. Шевченком. Досить важливе значення фольклору в моральному становленні дітей Т.Г. Шевченко переконливо розкрив на прикладі свого особистого життя.

К.Д. Ушинський рекомендував знайомити дітей з фольклорними творами, оскільки вони допомагають пізнавати ту чи іншу грань народного життя, є джерелом моральності. Він високо цінував роль народних приказок у вихованні підростаючого покоління, відмічав, що в них, як у дзеркалі, відобразились усі сторони життя народу: домашня, сімейна, польова, лісова, суспільна його потреба звички, його погляд на природу, на людей, на значення всіх явищ життя.

Зважаючи на актуальність даної проблеми, ми обрали наступну тему курсового дослідження: “Національні традиції і культура”.

Об’єкт дослідження – виховний процес в початковій школі.

Предмет дослідження – українські народні традиції та обрядовість у вихованні школярів.

Мета дослідження – теоретично обґрунтувати сутність народної педагогіки, визначити ефективність та необхідність використання українських народних традицій і обрядовості у виховному процесі в початковій школі.

Згідно з метою і предметом дослідження було визначено такі завдання:

вивчити теоретико-методичні основи народної педагогіки;

розглянути педагогічні аспекти народної педагогіки В.О. Сухомлинського;

дослідити народні традиції та їхню роль у вихованні дітей;

проаналізувати український фольклор як засіб виховання;

охарактеризувати використання українських традицій в родинній педагогіці.

Методи дослідження. Для розв’язування поставлених завдань використано такі методи наукового дослідження: теоретичний аналіз наукових літературних джерел, синтез, узагальнення, порівняння, конкретизація, спостереження, бесіда.

• Українська народна педагогіка як педагогічна система
• Педагогічні аспекти народної педагогіки В.О. Сухомлинського в сучасній школі
• Національні традиції та їх роль у вихованні дітей
• Український фольклор як засіб виховання
• Використання українських традицій в родинній педагогіці

Нове про педагогіку:

Художня специфіка літератури бароко
Бароко (від італ. "barоссо", фр. "baroque" - "дивний, неправильний") - літературний стиль у Європі кінця XVI, XVII й частини XVIII ст. Термін "бароко" перейшов ...

Дидактична гра як метод навчання: характеристика основних понять проблеми
Гра і світ цікавого не перестають впливати на розвиток дитини в навчальному процесі школи. Гра допомагає активізувати навчальний процес, розвиває спостережливість дітей, увагу, пам'ять, мислення, збу ...